Воїни тилу
«Я лише знаряддя в Божих руках і нічого надзвичайного не роблю», — так скромно говорить про себе військовий капелан о. Ігор Топоровський. Волонтерить священник ще з 2014 року. І хоча він щодня терпить нестерпний біль у суглобах через загострення подагри, та його це не зупиняє. Разом з волонтерами із Сатанівщини неодноразово виїжджає на фронт, бо, як каже, інакше вже не може.
— Перебуваючи на передовій з військовими і спостерігаючи за умовами, в яких вони проживають, все більше і більше хочеться їм допомагати, адже вони там заради кожного з нас, щохвилини ризикують власним життям. Дякувати Богу, наші люди це розуміють, — відмічає о. Ігор.
Шлях до волонтерства
Останнім часом на фронт зі священником їздять Олег Сабадах та Юрій Кошалко. Сатанівчани об'єднали зусилля, коли розпочалася повномасштабна війна. Спершу чоловіки записалися до лав територіальної оборони, а потім почали волонтерити разом із о. Ігорем Топоровським.
Фото: Архів волонтерів
— Спочатку було дуже важко. Нам доводилося годинами стояти у заторах на блокпостах, щоби щось звідкись привезти. Були також проблеми з паливом. Та з часом ситуація стабілізувалася. І ми почали возити допомогу військовим не лише у ті частини, які знаходяться у нашій області, але й виїжджати на фронт, — розповідає Юрій Кошалко.
60 кілометрів лінією фронту
Свою першу подорож на Схід добре пам’ятає Олег Сабадах. Чоловік розповідає, що тоді навігатор повів їх іншою дорогою, тому вони понад 60 кілометрів їхали лінією фронту.
— Дорогою ми пробили колесо. Помінявши запаску, виїхали на одне із перехресть та заблукали. На щастя, в той час від обстрілів тікав наш земляк Саша Нич із Іванковець. Він мене впізнав і показав шлях до частини, яку ми шукали, — розповідає Олег Сабадах.
Це було на початку березня. Сьогодні ж волонтери добре знають дороги міських та сільських місцевостей східної частини України, бо на фронт їздять регулярно. І не лише задля того, щоб доставити допомогу воїнам. Там вони ще й ремонтують автомобілі.
Лише у Сатанові волонтери відремонтували та пофарбували у захисний колір більше десяти транспортних засобів, а скільки їх було на фронті, вже й не пам’ятають.
— Хлопці фарбують та ремонтують автомобілі ночами. Вдень вони займаються своїми справами, а вночі — волонтерством. Під ранок ще примудряються мені прислати відео або фото своєї роботи, — всміхаючись, розповідає священник.
Далека дорога на Схід
Востаннє відважні волонтери виїжджали на фронт у середині жовтня. Це вже була їхня п'ята подорож на Схід за час повномасштабної війни.
— Ми готувалися до неї довго. Загалом, щоб реалізувати все задумане, нам потрібно було зібрати понад 130 тисяч гривень. Частину цих коштів передали мої друзі зі Сполучених Штатів Америки, але більшість допомогли зібрати небайдужі мешканці Сатанівської громади, — розповідає о. Ігор Топоровський.
За ці кошти волонтери купили запчастини до автомобілів та дизельний генератор. Ним, як зазначає військовий капелан, найбільше тішились воїни.
— Чому генератор був по-особливому цінний для наших захисників, ми зрозуміли тоді, коли вони його підключили і кожен міг зателефонувати додому та повідомити рідним, що він живий та здоровий. У хлопців тоді були неймовірні емоції, адже перебували вони у тих місцевостях, де немає світла, — пояснює сатанівчанин.
До речі, окрім дизельного генератора, тоді волонтери із Сатанова привезли воїнам і гуманітарну допомогу, до збору якої також долучився староста Бубнівського старостинського округу Микола Гензера.
— Це мій добрий товариш, який привіз нам цілу вантажівку з продуктами харчування. Їх збирали мешканці Бубнівського старостату, — повідомив о. Ігор.
І, звісно, поїхав на передову черговий автомобіль із Сатанівщини. А поки священник молився та був поряд із тими, хто потребував духовного зцілення, волонтери — Олег Сабадах та Юрій Кошалко — ремонтували захисникам автівки.
Далі буде
На даний час священник готується до чергової поїздки на фронт. Каже, без цього вже не може. Не буває такого дня, ба більше, години, коли б він не думав про війну, захисників та перемогу.
— Навіть якщо інколи у мене опускаються руки, бо я не досконала людина, то завжди біля мене знаходяться люди, які мені не дозволяють зупинитися на півдороги. А Бог об’єднав навколо мене та церкви дуже багато добрих людей, які постійно готові віддавати все, що мають, аби якомога швидше в Україні настав мир, — зазначає священник.
