Волонтерський фронт
Велика кімната у храмі Благовіщення Пресвятої Богородиці, що у Сатанові. На стіні висить синьо-жовтий стяг з автографами воїнів, а за столом, праворуч, сатанівчанки ліплять вареники для захисників та співають.
Раніше їх об’єднувала робота у санаторії «Товтри», сьогодні — волонтерський фронт та очікування з війни своїх рідних, які захищають Батьківщину.
— Практично у кожної з нас є хтось на передовій. У когось син, у когось чоловік, брат чи далекий родич, — зауважує Тетяна Головата, у якої в лавах Збройних Сил України служить чоловік двоюрідної сестри.
Фото: Городок.City
Як все розпочиналось
Волонтерити жінки почали майже з першого дня повномасштабної війни. Розпочинали із допомоги для переселенців — забезпечували їх їжею, теплим одягом, засобами гігієни та шукали для них тимчасові домівки.
— Хоча... було дуже боляче з ними співпрацювати. Люди, яким довелося тікати від війни, почувалися ніяково на чужині. Їм було незручно просити допомогу, а мені було незручно відповідати на запитання своїх друзів зі сходу та півдня: «Як ви?», бо я розуміла, що у нас ще немає біди, — розповідає 63-річна Валентина Боднарчук, яка й зібрала своїх колишніх колег у церкві, щоб разом наближати день перемоги.
Так сатанівчанки стали волонтерками. Розпочинали з малого, а згодом, разом з настоятелем храму отцем Ігорем Топоровським, почали збирати кошти на техніку для військових.
Допомога для воїнів
— Пам’ятаю, як ми купили перший дрон. Потім долучалися до збору коштів на автомобілі, які отець Ігор регулярно купує та разом із місцевими волонтерами ремонтує для наших воїнів. Ми ж ліпимо для них вареники та пельмені. Коли збираємо отця Ігоря в дорогу, то наліплюємо по 30-40 відер. Крім цього робимо котлети та випікаємо солодощі, — розповідає пані Валентина.
— Кожен наш вареник — це «Господи помилуй і збережи всіх наших воїнів!». Ми дуже радіємо, коли вони із задоволенням їдять все те, що ми їм передаємо, та постійно за них молимося, щоб усі вони якомога швидше повернулися додому, — каже Тетяна Головата.
Фото: Городок.City
Шлях до віри
Волонтерити почали і доньки сатанівчанки Оксани Карвацької, які проживають у Польщі. Вони передають для українських захисників продукти харчування, збирають кошти на техніку та допомагають у закупівлі автівок. Саму ж пані Оксану до церкви привела війна. Як розповідає жінка, раніше вона була не практикуючою християнкою, а тепер — жодного Богослужіння не пропускає та із задоволенням, разом із чоловіком та дітьми, волонтерить.
— До церкви я прийшла у березні. Всі мої подружки йшли сюди, і одного разу я сказала, що піду з ними. Спершу просто волонтерила, а потім почала брати участь у Літургіях та молитися за воїнів. З того часу церква стала для мене другою домівкою. Тут я не лише волонтерю, але й духовно збагачуюсь, бо з о. Ігорем можна порозмовляти на будь-яку тему і завжди отримати від нього слушні поради, — відмічає Оксана Карвацька.
Допомога для мешканців деокупованих сіл
На даний час сатанівчанки збирають допомогу не лише для військових, але й для мешканців розбитих орками сіл.
— Там людям дуже важко. Вони місяцями жили у страху і часто без їжі та води. Я маю надію, що нам вдасться завезти їм гуманітарну допомогу. І цього разу я хочу особисто її роздати, якщо отець Ігор візьме мене з собою, — всміхаючись, зазначає Валентина Боднарчук.
Загалом, за час повномасштабної війни волонтерки наліпили понад 100 відер вареників, насмажили незліченну кількість котлет та зробили стільки ж салату олів'є, а ще допомогли о. Ігореві зібрати кошти на дрон, генератор, тепловізор та декілька автомобілів.
