Мати прикордонника
Тетяна з міста Лозова, що на Харківщині, — мама прикордонника, який вже понад 8 місяців перебуває в російському полоні. У жовтні пані Тетяна приїхала до Сатанова, щоб допомагати невістці виховувати онучок.
Син обороняв Маріуполь
Оборона міста Маріуполь назавжди увійшла в історію цієї великої війни. Вона почалася після вторгнення росії в Україну 24 лютого і тривала до 20 травня 2022 року. Останньою фортецею, яку наші захисники тримали до моменту наказу зберегти свої життя, здавшись у полон, став завод «Азовсталь». На ньому в облозі перебували мирні мешканці та бійці різних підрозділів, у тому числі і прикордонники, серед яких був син пані Тетяни — Михайло.
— Син мій обороняв Маріуполь, — розповідає Тетяна. — Потім була передислокація на «Азовсталь». Там мій Михайло був до 16 травня, до того моменту, як хлопців вивели…
Коли почалися обстріли Маріуполя, сім’я Михайла перебувала в місті. Його дружина, також Тетяна, з двома донечками три тижні жила у підвалі.
На щастя, дружині Михайла та їх двом донечкам вдалося вибратися з окупованого міста.
— Я пропонувала Тетяні приїхати до мене у Лозову, але на той момент вже і в нас було небезпечно, — пригадує жінка. — Тож вона поїхала на Хмельниччину до родичів, з якими до війни жодного разу не бачилася. Вони прихистили мою невістку з онучками і зараз продовжують підтримувати нас.
Переїзд у Сатанів
Так у березні сім’я Михайла опинилася у Сатанові. І все кликали до себе маму чоловіка, щоб разом дочекатися його визволення. У жовтні пані Тетяна таки звільнилася з роботи, залишила свій дім у Лозовій і переїхала до невістки.
Пані Тетяна розповідає про своїх онучок.
— Взагалі-то, у мене 5 онучок, усі дівчатка, — розповідає пані Тетяна. — Моя рідна дочка, яка також жила на Харківщині, через війну виїхала за кордон, тож я приїхала до невістки, щоб допомагати ростити Тамілу і Арину. Я серце віддаю дітям…
Пані Тетяна разом із невісткою стежить за всіма новинами про обміни полоненими. Іноді звільнені захисники стають єдиним джерелом інформації про Михайла, зв’язок з яким втрачено з червня.
— Недавно додому повернули 50 наших захисників. Серед них ми побачили двох знайомих. Через них дізналися, що наш Михайло живий, — розповідає мама воїна. — Щодня надіємося, що і його скоро звільнять… Так і живемо…
