Хранителі українських традицій
Впродовж уже майже 40 років у селі Клинове, що у Сатанівській громаді, діє фольклорний колектив «Жванчик». За п’ять хвилин його учасниці перевтілюються у справжніх акторів і з легкістю виходять на імпровізовану сцену. Сцена – це їхнє життя.
Дивлячись на них, у нас склалось враження, що ми потрапили у минуле і справді завітали в гості до української сім’ї, де панують любов і злагода. Підлога, встелена килимами, обвішані вишитими рушниками стіни. Вбрані у вишиванки та довгі українські спідниці, з яскраво-червоними стрічками, вплетеними у волосся, доньки намагаються заколисати братика, а мати, поки батько на роботі, порається по господарству. Заколисуючи малого, дівчатка по черзі співають колискові, які ще їхнім матерям співали бабусі.
Загалом вистава триває близько дев’яти хвилин. Саме з нею колектив «Жванчик» нещодавно їздив до Хмельницького, де на фестивалі-конкурсі «За сонячним колесом» виборов почесне перше місце. Тож їхня велика колекція нагород знову поповнилася.
Історія колективу
Фольклорний колектив «Жванчик» був заснований десятки років тому. Його незмінна наставниця — Оксана Клімова. Це вона, часто ночами, пише сценарії до усіх вистав і заходів, які загалом відбуваються у Клиновому. Хоча цим жінка ніколи не хизується, вона скромно зазначає: «Я просто виконую свою роботу».
Насправді ж сатанівчанка вчить дітей не лише акторській майстерності, а й людяності та доброзичливості. Кожна її репетиція починається з питань: «Чи ви не голодні і як у вас справи?». Тож учасники та учасниці колективу із задоволенням біжать до будинку культури, де вони одночасно і навчаються, і відпочивають.
Мета і завдання колективу
Учасники та учасниці колективу зазвичай ідуть до глядачів з автентичним контентом. Для цього вони ходять від домівки до домівки і розпитують місцевих мешканців та мешканок про старовинні традиції, обряди та звичаї села Клинового.
— Сьогодні я шкодую, що з багатьма, нині покійними односельчанами, ми так і не поспілкувалися. А вони володіли безцінним скарбом — знаннями. Я дуже хочу зберегти фольклор, щоб наші маленькі сатанівчани та сатанівчанки його знали, пам’ятали і колись передали своїм дітям. Бо як ми це не робитимемо, то він просто зникне, — зауважує Оксана Клімова.
Фото: Городок.City
Наразі колектив вже зібрав місцеві колядки, весняні «ягілки» і колисанки, а також традицію святкування весіль.
Робота в умовах війни
Оксана Клімова не лише керівниця колективу «Жванчик», але і педагогиня-організаторка у Клинівському ліцеї, в якому до початку 2022-2023 навчального року проживали переселенці, яких колектив ліцею, і, зокрема, Оксана Клімова, забезпечували ліжками, постільною білизно, одягом, засобами гігієни та продуктами харчування. Волонтерський хаб разом з місцевими мешканцями облаштували у будинку культури — туди люди зносили усе, що мають. Звідти частина допомоги спрямовується для переселенців, частина — військовим на фронт.
— Пам’ятаю, що у перші тижні повномасштабної війни з нашого села на передову поїхало декілька бусів гуманітарної допомоги. Наразі все зроблене важко перелічити. Ми всіма силами намагаємося наблизити день перемоги — працюємо і на волонтерському фронті, і на культурному, — наголошує Оксана Клімова.
Стосовно роботи колективу, то спершу він працював в онлайн режимі, та з часом почав виходити на сцену і безпосередньо спілкуватися із глядачами. Як відмічає наставниця юних вихованців та вихованок колективу «Жванчик», попри війну, люди хочуть культурно збагачуватися, особливо якщо мова іде про народну творчість, про традиції свого села.
— Решту вони можуть знайти в Інтернеті, а щось таке рідне, своє, — лише на сценах будинків культури нашої громади, — каже сатанівчанка.
До речі, вона є керівницею не лише фольклорного колективу «Жванчик», але й зразкового ансамбль танцю «Барвінок», що діє при Клинівському сільському будинку культури. Даний танцювальний колектив також розпочав свою діяльність ще у 80-х роках, однак звання «зразковий» отримав лише у 2006 році.
2018 рік. Зразковий ансамбль танцю «Барвінок» у ГородкуФото: facebook.com
На запитання, скільки за всі ці роки творчої роботи у культурній сфері пані Оксана поставила номерів, вона, знизуючи плечима, відповідає: «Не знаю».
— На кожен захід ми готуємо по декілька номерів, а скільки їх було за майже сорок років, важко сказати, — зауважує жінка.
Відповідно і перемог на обласних і міжнародних оглядах було чимало. Але, як наголошує Оксана Клімова, це заслуга не лише її, а, в першу чергу, наполегливих дітей та їхніх батьків.
Давня мрія
Сама ж Оксана Клімова сьогодні мріє лише про одне — аби поряд із сільським будинком культури була зведена українська глиняна хатинка, накрита соломою, а в хатинці щоб стояла старовинна піч.
— Це був би так званий маленький музей, у якому ми зберігали б українські рушники, килими, меблі, посуд та національний одяг. І, звісно, там ми ставили б свої вистави, записували б їх на відео і відправляли на різні конкурси, — відмічає жінка.
Фото: uamodna.com
Та вона розуміє, що поки що це не на часі. Головне — перемога над ворогом, а опісля Оксана Клімова обов’язково реалізує все задумане. Бо якщо у неї є мета, то не існує жодних перешкод.
