Два сина – дві долі
Мальовниче село Юринці. Колись довгі зимові вечори були зайняті цікавими розмовами з синочками і внуком. А тепер у хаті — повна пустка. Линуть сумні спогади про таке недалеке і щасливе життя в цій рідній сільській оселі. Мала мама двох синів, двох соколиків, яких любила понад усе. Старшим сином був Юрій. Його доля виявилася нелегкою. Дуже рано пішла у засвіти кохана дружина Оксана. Втіхою став маленький син, який дуже був схожим на кохану. Сашко, молодший брат Юрія, допомагав йому у вихованні сина. Отак текло їхнє життя, як річечка. Але тут розпочалась та клята війна.
Дитячі роки Героя
Наш Герой Олександр Слободян народився 12 лютого 1987 року в селі Юринці, що на Сатанівщині. Мама працювала у торгівлі, а тато був директором Сатанівського будинку культури. Діти любили музику і часто ходили до клубу, де відбувалися різноманітні цікаві заходи. А ще Сашко любив відвідувати дитячий садочок, де були його улюблені виховательки Галина Нестерівна та Ліна Григорівна. Хлопчик був дуже ніжним і доброзичливим. Жартома його називали «теплий пиріжок». Саша дуже любив слухати різні музичні мелодії. Ця любов йому передалася від батька. Він сидів годинами, поринаючи у чарівний світ музики. А ще хлопчик любив природу, вслухався у щебіт пташок, часто ходив на риболовлю. У нього завжди було багато друзів: Тетерв'як Ігор, Галкін Сергій, Дмитрина Василь. Хлопці були старші за нього, і він мав змогу навчитися багато чого від них. З Ігорем Тетерв'яком він постійно щось майстрував, складав електричні кола, почав цікавитись електрикою, що потім йому знадобилося у житті.
Юний Олександр Слободян
У школі Сашко найбільше полюбляв технічні предмети, бо ще зі шкільної лави знав, ким він буде. Після закінчення школи пішов навчатися на електрика у Кутківське професійно-технічне училище. Потім була служба в армії в місті Червоноград. Пізніше поїхав на роботу до Польщі, але там довго не затримався, бо дуже хотів працювати за спеціальністю. Приїхавши додому, одразу влаштувався у Сатанівську РЕМ, де пропрацював три роки, поки не розпочалася війна.
Олександр з ріднимиФото: Архів родини Олександра Слободяна
Шлях добровольця
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Олександр, не роздумуючи, пішов на війну добровольцем. Його бойовий шлях розпочався зі служби в частині у Дубні, згодом були Біла Церква та Чернігів. Пізніше він боронив Україну на Харківському та Сумському напрямках.
Побратими щиро любили та поважали Сашка за його спокійну вдачу та товариськість. Він мав особливий хист до техніки — вмів відремонтувати будь-яку машину. Саме тому на Курському напрямку Олександр став водієм: возив хлопців на бойові позиції, а також виконував обов'язки стрільця. Він був невичерпним оптимістом і понад усе вірив у перемогу українського народу.
Вдома ж на нього завжди чекала родина. Коли Сашко приїжджав у короткі відпустки, то встигав і матері по господарству допомогти, і зібрати разом усіх родичів. Востаннє перебуваючи вдома, він з упевненістю казав: «Із такими хлопцями, з якими я воюю, перемога буде обов'язково». Олександр не раз бачив смерть на фронті, але не боявся за себе, бо чітко знав, за що бореться.
Велика трагедія в родині
Коли підрозділ Сашка перекинули на Курський напрямок, дзвінки додому стали рідшими. А згодом настала тиша — кілька днів від сина й брата не було жодної звістки. У серцях рідних оселився страх. Невдовзі родині повідомили, що Олександр зник безвісти.
Надія надіялася до останнього, проте четвертого лютого рідних викликали до Городка для здачі аналізу ДНК. За тиждень надійшла офіційна повістка: Герой загинув у бою. Життя воїна обірвала жорстока війна, але пам’ять про його подвиг назавжди залишиться в серцях близьких та всієї громади.
Ім’я Олександра увіковічнене на Алеї Слави в центрі Сатанова
Останній шлях Героя
Той зимовий лютневий день назавжди закарбувався у пам'яті рідних та близьких Героя. Здавалося, навіть небо плакало разом із людьми — густі хмари затягнули обрій, ніби не хотіли відпускати Сашка.
Він був таким молодим... Попрощатися з воїном зібралося чимало людей. Олександра згадували як добру, чесну, порядну та надзвичайно сміливу людину. Хтось витирав рясні сльози, а хтось, глибоко зітхаючи, тихо казав: «Яким же він був добрим і відважним...»
Поховали Героя у Сатанові з усіма військовими почестями. У захисника залишилися згорьована мати та брат Юрій. Світла пам'ять про Сашка назавжди житиме в рідному краї, за який він віддав своє життя.
Раптова смерть Юрія
Надзвичайно сумував Юрій за своїм братом. Щодня вони з мамою поспішали до Сашиної могили. Та серце Юрія не витримало. Через кілька місяців він тяжко захворів і пішов услід за братом.
Мала мати двох синів, двох соколів, а залишилася сиротою... Тепер вона проводить дні на цвинтарі, оплакуючи своїх дітей. Два сини — дві надії на щасливе майбутнє — назавжди залишили матір із невимовним болем у серці. Спочивайте з миром, синочки.
І знову вечір, знову без світла. І знову спогади про дорогих дітей. Немає більшого горя, ніж ховати своїх дітей. Вічна вам пам'ять, хлопці.
