Повернувся додому «на щиті»
Четвертого березня Городоцька громада навколішках зустрічала свого захисника. Додому «на щиті» повернувся солдат Дмитро Банас. Він загинув 25 лютого 2026 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Йому був 41 рік.
Похоронне фото Дмитра БанасаФото: Городок.City
Шлях воїна
Народився Дмитро у селі Кремінна, тут навчався у школі, тут формувався його характер — спокійний, врівноважений, доброзичливий.
— Ми з ним росли разом, з першого класу по дев’ятий, — згадує про роки дитинства однокласник Сергій Кишко. — Дуже дружній хлопець був, порядна людина. Патріот своєї країни. Щирі співчуття мамі, дружині, дитині… Це велика втрата.
Після закінчення навчання доля повела Дмитра на заробітки за кордон.
— З 18 років працював у росії, віддаючи здоров’я і силу важкій праці. Там були його двоюрідні сестри, брати, тітка і мама, — розповідає староста села Кремінна Таїсія Воротна. — Згодом і дружину туди забрав. Пізніше працювали ще в Польщі, а коли почалася повномасштабна війна — сім’я повернулася в Україну.
До лав Збройних сил України Дмитро став у 2023 році. Рішення йти боронити державу було усвідомленим: «Хто буде захищати, як не я?» — так пояснював він близьким свій вибір. Служив на Запоріжжі — одному з найгарячіших напрямків фронту. І мріяв про сина.
— На свого первістка подружжя чекало довгих десять років. Півтора року тому у родині народився син Захарчик — найбільше щастя батьків, — каже хрещена мати сина воїна Діана Трут. — Але натішитися ним Дмитро не встиг….
— Маленький хлопчик сьогодні ще не усвідомлює втрати. Підбігає до фотографії, кличе: «Тато приїде…». Але, на жаль, батько вже не повернеться, — крізь сльози говорить Таїсія Воротна. — Дуже боляче, коли на небо йдуть ті, хто так потрібен родині й державі. Це біль для всієї родини, для села, для України.
Пам’ять, що залишиться
Дмитро загинув 25 лютого: автомобіль, яким він прямував на позицію, наїхав на міну. Воїн отримав важке поранення і помер від втрати крові. Березневого дня городоччани проводжали Героя в останню путь. Люди ставали обабіч дороги з квітами та схиляли голови у скорботі. У храмі лунала молитва — за упокій душі воїна і за мир в Україні. Поховали Дмитра на кладовищі у селі Кремінна.
