Адаптація переселенців
Гуртожиток Лісоводського професійно-аграрного ліцею, що на Городоччині, почав приймати внутрішньо переміщених осіб із перших днів повномасштабної війни. Спочатку це були люди з Київщини, Миколаївщини та Херсонщини. Сьогодні — здебільшого із Харківщини, Донеччини та Луганщини.
Наразі там проживає 45 осіб. У кожного із них своя маленька історія великої війни та свій досвід адаптації у тимчасовій домівці. Далі відповіді п'ятьох пенсіонерів, на запитання про те, як їм живеться у Городоцькій громаді і як вони адаптуються до нового місця проживання.
Надія Сторчеус
мешканка м. Краматорськ, що на Донеччині
«Я приїхала сюди у березні минулого року. Приїхала з подругою і її чоловіком. Вони вже поїхали додому, а я залишилася. Зупинилася у гуртожитку ліцею. За понад рік життя тут познайомилася з багатьма гарними людьми. І навіть почала розмовляти українською мовою. Оскільки я пенсіонерка, то роботи не шукаю, але часу дарма не гаю. Мені принесли швейну машинку і я займаюся ремонтом одягу. Це мене відволікає від зайвих думок і допомагає інтегруватися у суспільстві».
Наталія Міщенко
мешканка м. Покровськ, що на Донеччині
«У Городоцькій громаді я з сьомого квітня минулого року. Зустріли мене гарно і враження про громаду у мене хороші. Єдине, що не подобається — це те, що тут важко із роботою. Я жінка пенсійного віку, але коштів на прожиття не вистачає і хочеться працювати. Хоча в такому віці роботу знайти важко. В селі взагалі нереально. А до Городка чи Сатанова потрібно доїжджати та витрачати на проїзд значну суму коштів. Стосовно адаптації, то вона була не тривалою. Тут проживають гарні люди, які заряджають нас позитивною енергією і спілкуючись із якими забувається усе погане. Хоча додому вже дуже хочеться»...
Галина Лябах
мешканка м. Харків
«Я приїхала сюди 11 березня 2022 року із сином, його дружиною та онуком. Враження про громаду склалися позитивні. Помешкання не шикарне, але я вважаю, що в умовах війни мати дах над головою — це вже розкіш. Потрібно до всього звикнути. Тим паче ми отримуємо допомогу від держави й благодійні фонди нас забезпечують усім необхідним. Я почала ходити у церкву, бо у Харкові чомусь ніколи не вистачало часу».
Віктор Шаповалов
мешканець Краматорська
«У цьому гуртожитку я живу з березня місяця минулого року. Приїхав сюди на запрошення кума. Тут хороші люди. Відносно спокійно. Є де жити, що їсти... Я пенсіонер, тому багато мені не потрібно. Дозвілля проводжу за розмовами з товаришами, а інколи виїжджаю на екскурсії у найближчі містечка та селища. Був у Кам’янець-Подільську, Хотині, Маліївцях, Стутківцях, Сатанові та Меджибожі».
Сергій Шубін
мешканець Донеччини
«Я у Городоцькій громаді вже майже півтора роки. Живу сам, бо усіх моїх рідних війна розкинула по світу, а дружина померла два роки тому. Звісно, життя на чужині — це не вдома. Але я вдячний Городоччині за теплу зустріч. Взимку я навіть мав змогу працювати. Обігрівав гуртожиток, у якому ми проживаємо. Інколи виїздив з товаришем на екскурсію. Вразила мене архітектура старовинних замків. На Донбасі я такого не бачив».
Відео
