Гостинна Сатанівщина
Невеличка кімната дитсадка у селі Клинове, що на Сатанівщині. До війни у ній гралися діти. Сьогодні тут живуть дві сім’ї з різних міст України. Їх розділяє лише імпровізована стіна, зроблена із дитячих ліжок.
Далі — історія мешканців Запоріжжя, яке мало не щодня обстрілює ворог. Він б’є не лише по критичній інфраструктурі міста, а й по житлових масивах.
Історія пенсіонерів
Усе своє життя подружжя Ткач прожило у Запоріжжі. Там вони навчалися, створили сім’ю і відкрили два підприємства, які пропрацювали 22 роки. Згодом подружжя закрило бізнес і почало займатися дачею, радіти успіхам дітей і бавити онуків. Так було до 24 лютого минулого року. А потім війна зруйнувала їхнє щастя та змусила покинути рідний дім.
Наслідки війни у Запоріжжі (2023 рік)Фото: Городок.City
Війна
— Я добре пам’ятаю перший день повномасштабної війни. Того дня я мала забрати онука зі школи. Але вранці зателефонувала молодша донька і сказала, що ніхто нікуди не йде, бо розпочалася війна. Перше відчуття — шок і безмежне хвилювання за рідних, — пригадує Ольга Іванівна.
Тоді її молодша донька з сім’єю була у Запоріжжі, старша — на Київщині. Але вже наступного дня вона із сином та племінницею їхала до родичів у Львів.
— Ми ж до дев’ятого березня залишалися вдома, а потім також вирішили їхати подалі від війни, бо звуки вибухів лунали все частіше і було дуже страшно, — розповідає жінка, дивлячись у
далечінь і намагаючись згадати події тієї страшної весни.
Фото: Городок.City
Інший світ
Приїхавши до Львова, вони наче потрапили в іншу реальність. Там продовжувалося життя — діти ходили до школи, дорослі на роботу, а саме місто увечері світилося, як новорічна ялинка. В той час, коли у Запоріжжі панувала темрява.
— Там у нас всі жили в страху і невідомості, а у Львові панував зовсім інший ритм життя, — відмічає запоріжанка.
ЛьвівФото: PHOTOGRAPHERS.UA
Черговий переїзд
У 20-тих числах квітня минулого року сім’я із Запоріжжя знову вирушила у далеку дорогу. Адже у квартирі, в якій вони жили, мали поселитися родичі з Херсону, які з немовлям на руках втекли із пекла. Шукаючи тимчасового прихистку, запоріжани, через знайомих, дізналися про село Клинове, що на Сатанівщині. Туди й переїхали. Поселилися у школі, де проживали до серпня, а потім їх поселили у дитячому садочку «Сонечко», де вони живуть досі.
Приміщення дитсадка «Сонечко», в якому на даний час проживає три сім'їФото: Городок.City
— Коли ми лише приїхали у Сатанівську громаду, то відчували певний дискомфорт. Було важко з квартири переїхати у школу. Це взагалі в голові не вкладалося. Але нас місцеві мешканці дуже гарно прийняли. На Пасху влаштували нам справжнє свято. У нас тоді були й паски, і писанки, і всілякі м’ясні страви. Словом, люди ділилися всім, чим могли та з розумінням до нас ставилися. Тому ми не відчували себе чужими, — зазначає пані Ольга.
У Клиновому поселилася Ольга Іванівна з Романовичем (так вона називає свого чоловіка) та їхня молодша донька з чоловіком і сином. Старша ж донька із сім’єю повернулася на Київщину, а онука — виїхала до Канади. З часом й інші члени їхньої сім’ї поїхали у Київську область, адже потрібно було працювати та забезпечувати сім’ю. А подружжя пенсіонерів вирішило залишитися на Сатанівщині та тут чекати дня перемоги.
Будні у Сатанові та віра у краще завтра
Сьогодні вони ділять кімнату у дитсадку із ще одним переселенцем Андрієм та його сином. Розділяє їх лише імпровізована стіна, зроблена з дитячих ліжок. Але це їх не хвилює. Вони радіють, що тут можуть спокійно спати, бо над головою нічого не літає і не чутно звуків вибухів.
— Ми хоч маємо куди повернутися, а в Андрюші від будинку залишилися одні руїни. Я намагаюся їм допомогти, чим можу. Коли потрібно, наглядаю за хлопчиком. Я до нього ставлюся, як до свого. Взагалі я дуже люблю дітей і безмежно сумую за своїми рідними, — відмічає жінка.
Фото: Городок.City
Та, попри все, вона вірить у світле майбутнє України. Каже, потрібно лише почекати. Коли закінчиться війна, ми все відбудуємо і наша країна обов’язково стане сильною і незалежною.Фото: Городок.City
P. S. За словами подружжя із Запоріжжя, вони у Клиновому зустріли багато хороших, добрих, привітних людей. Пані Ольга з чоловіком та всією своєю великою родиною безмежно вдячні всій Сатанівській громаді за прихисток. Особливо, мешканцям села Клинове — старості Ірині Янковій, директору Клинівського ліцею Антону Перчишину, завідувачці дитячого садочку «Сонечко» Юлії Крушинській та всім місцевим мешканцям, які постійно допомагають внутрішньо переміщеним особам.
— Тут ми себе почуваємо захищеними та переконані, що щоб не трапилося, нам завжди допоможуть і підтримають, — каже Ольга Іванівна.
