Втрата
Другого серпня у селі Жищинці відбувся похорон загиблого захисника України Віталія Чернеця. Городоччанин захищав Батьківщину на Сході, де загинув 27 липня.
Вранці другого серпня тіло загиблого Героя повернули у рідне село. Від повороту на Жищинці земляки Віталія виклали узбіччя дороги жовтими соняшниками. Вони, як дороговкази, вели до маленької хатини на вулиці Івана Франка.
Похоронне фото Віталія Чернеця.Фото: horodok.city
Спогади
Односельці зібралися біля батьківського дому Віталія, аби проститися із загиблим воїном та провести його в останню путь.
— Віталік був дуже позитивним і веселим. Шкода, що пішов із життя так рано, — говорить Андрій, троюрідний брат загиблого.
Анна Вовнянко.Фото: Городок.City
— Він такий чемний і вихований був, завжди вітався, — згадує Віталія зі сльозами Анна Вовнянко. — Дуже хороша дитина, мені так шкода, що він загинув.
— Моя жінка була його першою вчителькою, — додає староста села Микола Мазій. — Віталій з дитинства відрізнявся щирістю і добротою. Завжди дбав про своїх рідних. Підтримував їх.
Випускний альбом
Невеличкою групкою стоять молоді жінки, однокласниці Віталія. Вони пригадують його, як веселого і привітного товариша шкільних років. Одна з жінок тримає в руках випускний альбом. На фотографії ще зовсім юний Віталій з однокласниками.
— Він був дуже світлою, життєрадісною людиною, — говорить Тетяна, однокласниця загиблого Героя. — Слова поганого не чула від нього. Завжди допомагав. Навіть не хочу говорити слово «був», для нас Віталій назавжди залишиться живим. Бо його душа жива і ми завжди будемо пам’ятати про нього.
Чоловіки також стоять окремим колом. Сусіди та однокласники Віталія розповідають, що він був в АТО. Прослужив три роки, а незадовго до війни повернувся додому. Та вже на Пасху його мобілізували. Тоді вони в останній раз бачилися з воїном.
Фото: Городок.City
— За ним спеціально машина приїхала, — розповідає Віталій, однокласник загиблого захисника. — Потім Віталій провів чотири дні у військовій частині у Житомирі, звідки на три місяці був направлений на навчання у Великобританію. А по поверненню вже через два дні був «на нулі».
З подвір’я родини Чернеців чутно плач. Військовий кортеж виносить труну із тілом загиблого на вулицю. Сестра Віталія схиляється над труною, накритою державним прапором, не стримуючи сліз.
Остання дорога
Під звуки траурного оркестру похоронна процесія вирушає до храму. Плачуть і чоловіки, і жінки. Не витримує і небо, починається злива. Краплі дощу змішуються зі сльозами на обличчях українців, які проводжають в останню путь свого захисника.
Поховали Віталія Чернеця на місцевому кладовищі у селі Жищинці. У воїна, якому завжди буде 30 років, залишилися батьки, сестра та молодший брат.
