Вічна шана воїну
6 жовтня городоччани провели в останню путь Віктора Дузяка, який вважався зниклим безвісти. Його серце перестало битися ще 17 серпня цього року на Запорізькому напрямку. Тепер йому назавжди — 50 років.
Тіло полеглого воїна привезли додому вранці, 6 жовтня. Земляки його зустрічали навколішках обабіч доріг та у тихій молитві віддавали шану. Побувши менш як дві години у рідній домівці, він вирушив у свою останню подорож.
Останній шлях Героя
Похоронна процесія йшла центральною вулицею міста Городок до храму Святого Станіслава, де відбулася поминальна Служба. Попереду йшли військові з хоругвами та фотографією загиблого, за ними — рідні, друзі та знайомі воїна, а за домовиною крокувала його сім’я — дружина Антоніна, донька Вероніка та старший брат Анатолій.
У храмі священник підкреслював важливість віри. Говорив про те, що полеглий Віктор Дузяк кожний день розпочинав і завершував молитвою й був справжнім патріотом своєї Батьківщини, за яку віддав найцінніше — власне життя.
— Коли розпочалася повномасштабна війна, Віктор казав, що треба йти на фронт заради дітей. 16 жовтня минулого року його мобілізували. І він до останнього подиху відповідально виконував бойові завдання. Бо знав, що вдома на нього чекає сім’я, яка хоче жити у вільній країні, — сказала у коментарі для Городок.City кума загиблого Героя Наталія Халавчук.
Після молитви городоччани рушили до місцевого кладовища. На Алеї Слави похоронну процесію зустрічали рідні загиблих воїнів із Городка. Вони стояли біля могил своїх чоловіків, синів, батьків та братів.
Похоронили відважного захисника під звук військового салюту на Алеї Слави. У нього залишилася дружина, донька, син і брат, який із перших днів повномасштабної війни стоїть на захисті України.
Історія городоччанина
Віктор Дузяк родом із села Слобідка Олексинецька. Після закінчення восьмирічної Підлісноолексинецької школи, продовжив навчання у Лісоводському училищі. Потім проходив строкову службу. У 1996 році одружився й переїхав до Городка. Через рік у подружжя народився синочок, якого назвали Антоном, а у 2005 році на світ з’явилася донечка Вероніка.
— Віктор був дуже гарним сім'янином і хорошою людиною. Завжди усім допомагав. Вів здоровий спосіб життя. Замолоду займався спортом. Любив грати футбол. Ми втратили надзвичайної доброти людину, — говорить кума покійного.
— Він був для мене братом, — зазначає сестра дружини воїна Галина Чемес. — Завжди допомагав та підтримував. Робив неймовірні речі із дерева — журнальні столики, рамки для фотографій та ікон, хрестики. Купив станок і хотів займатися власною справою. Але не встиг...
До повномасштабної війни Віктор Дузяк працював на одній з автозаправок міста. Восени минулого року його мобілізували. У липні захисник отримав поранення і проходив реабілітацію у Городоцькій лікарні. Тоді його рідні бачили востаннє.
18 серпня дружині Віктора Дузяка повідомили про те, що її чоловік зник безвісти. Після місяця сподівань, вона почула найстрашніші слова: «Вашого чоловіка більше немає серед живих. Він став Героєм».
