Україна втратила захисника, а родина — сина та батька
П’ятого грудня у селі Лісогірка, що на Городоччині, похоронили загиблого воїна Олександра Раднюка.
Досвідчений воїн та доброволець
Олександр Раднюк народився та виріс у селі Лісогірка. Тут створив сім’ю, і хоча її не вдалося зберегти, залишався хорошим батьком для двох синів. Коли російські загарбники вторглися на Схід України, встав на захист рідної країни, долучившись до АТО.
— Олександр мав бойовий досвід і коли розпочалася велика війна, то він не зміг лишатися осторонь, — розповідає Елла Раднюк, дружина рідного брата Олександра. — Вже на другий день, 25 лютого 2022 року, він добровільно вступив до лав ЗСУ.
Надійний побратим
Перед тим, як згідно з наказом Олександр Раднюк вирушив у зону бойових дій на Схід, чоловік служив у Ярмолинецькій військовій частині.
Військові, з якими Олександр служив у Ярмолинцях.
— Ми кілька місяців служили разом, — розповідає Юрій Миськов, військовослужбовець третьої окремої танкової залізної бригади. — Запам’ятався мені Олександр не тільки як побратим, на якого можна покластися, але й як людина, що дуже любила свою родину. Він часто відпрошувався, аби допомогти своїй старенькій мамі. Дуже любив своїх онуків і цінував хвилини, проведені з ними.
Як розповів Юрій Миськов, дізнавшись про загибель Олександра, він із побратимами приїхав до Лісогірки, аби попрощатися з другом.
Жорстока війна
Про те, що Олександр Раднюк загинув, городоччани дізналися від місцевої влади третього грудня. Воїн був сержантом механізованого взводу. Воював проти загарбників на Донецькому напрямку. Під час виконання бойового завдання 28 листопада Олександр Раднюк загинув внаслідок ворожого мінометного обстрілу.
Похоронне фото Олександра Радюка.
У рідне село боєць повернувся «на щиті»
Тіло 52-річного захисника повернули на малу батьківщину вранці 5 грудня. Траурний кортеж слідував через Городок у рідну Лісогірку. Люди утворили живий коридор, зустрічаючи загиблого земляка. Прощалися односельці із Героєм на подвір’ї його дому та у православному храмі села Лісогірка.
— Олександр був дуже доброю людиною. Завжди допомагав своїй матері і для синів своїх був доброю людиною, — розповідає Алла Шатурська. — Знаючи, що мій син вже рік і дев’ять місяців у російському полоні, часто допомагав і мені.
Після служби у храмі похоронна процесія рушила до місцевого кладовища. Поховали Олександра Раднюка під звуки військового салюту. Рідні і друзі розійшлися, а над свіжою могилою воїна залишилися колихатися кущ червоної калини та синьо-жовтий стяг.
