У театрі імені М.Старицького
Роман виходить на сцену з плеядою молодих акторів. Силуети людей створюють образ корабля. Імітований вітер розхитує вітрила. Раптом починається пожежа — горить Троя. Люди у паніці розбігаються у різні сторони. Серед них Еней, роль якого виконує 30-річний Роман Падура.
Це його чергова головна роль у виставах театру імені Михайла Старицького. Тут хмельничанин працює вже 10 років. Хоча у дитинстві він не думав про акторство. Ба більше, він ненавидів театр.
— Пам’ятаю, як під час навчання у Кам’янець-Подільському нас заставляли ходити на вистави. З усіх, на яких я був присутній, пам’ятаю лише одну — виставу Львівського театру імені Юрія Дрогобича. Тоді я навіть заплакав, — пригадує актор.
Історія актора
Роман Падура родом із села Нове Поріччя, що на Городоччині. Виховувався у сім’ї агронома та бібліотекарки. У дитинстві допомагав батькам по господарству — пас корів та обробляв землю. У вільний від роботи та навчання час ганяв із друзями м’яча. Вибираючи життєвий шлях, пішов по маминих стопах — вступив до Кам’янець-Подільського коледжу культури й мистецтва на спеціалізацію «Видовищно-театралізовані заходи».
— У театр я потрапив випадково. Десять років тому сюди потрібні були молоді актори. На кастинг я пішов ще з двома одногрупниками. Та як з’ясувалося згодом, вакантне місце було лише одне. І оскільки я не планував далі вчитися, на відміну від моїх товаришів, то я почав працювати у театрі, який колись ненавидів, — всміхаючись, зазначає актор.
Фото: Архів Романа Падури
Пригадуючи свій перший вихід на сцену, на його обличчі з’являються різні емоції — від хвилювання до захоплення. Він розповідає про відчуття, які переживав у той момент, про глядачів, які його вразили, про колег, які повірили у нього і підтримували…
— Ці відчуття я ніколи не забуду. У мене була другорядна роль у виставі «Запорожець за Дунаєм», та моєму хвилюванню не було меж. Я пам’ятаю усе до деталей. Зал на 800 місць був вщент заповнений. До цього моменту я ще ніколи не бачив такої публіки. Здавалося, що всі дивляться лише на мене. Я боявся поворухнутися. Серце вискакувало з грудей… Звісно, з часом мені вдалося опанувати свої емоції. Але й досі, виходячи на сцену, мене переповнює хвилювання і я не знаю, чи це колись мине, — зізнається Роман.
Мрії та плани
Сьогодні актор часто грає героїв-коханців. З головних ролей — Карпо (вистава «Кайдаші»), Степан (вистава «Невольник») та Вакула (вистава «Ніч перед Різдвом»). У ці дні відбудеться прем’єра вистави «Енеїда», у якій він виконує роль Енея.
— Зазвичай ролі ми не вибираємо, а отримуємо. Але я хотів би спробувати себе в якомусь іншому амплуа. Моя мрія — зіграти роль Микити у п'єсі «Дай серцю волю, заведе в неволю». Цю п’єсу ми ставили у Кам’янець-Подільському під час навчання і для мене вона знакова. Думаю, що вона сприяла моєму становленню як актора. Тому надіюся, що колись у нашому театрі поставлять цю п’єсу і я знову зіграю Микиту, — зазначає Роман Падура.
Також він мав досвід зйомки у рекламах та серіалах. Тепер поставив собі за мету виконати роль у короткометражному чи повнометражному фільмі.
Фото: Архів Романа Падури
— Для мене це буде щось нове, але дотичне до основної спеціальності. А ось спробувати себе в чомусь кардинально іншому я не хочу. Акторство стало для мене дуже близьким. Частиною мене, від якої я не можу відмовитися. Тому навіть під час війни я виходжу на сцену, — зауважує актор і пригадує початок повномасштабного вторгнення, перші вистави у цей час і зал, заповнений людьми, яких з рідних домівок вигнала війна. Вони плакали й дякували акторам за те, що вони змогли на мить забути про ті страшні події, які їм довелося пережити у лютому-березні 2022 року.
— Сьогодні точиться чимало дискусій щодо того, чи під час війни в країні продовжувати організовувати концерти, ставити вистави й демонструвати художні виставки. Однак, на мою думку, культура повинна працювати. А театр — це місце розвантаження. Сюди люди приходять відпочити, забути про особисті проблеми чи життєві драми, — зауважує актор та додає: він теж особисте намагається залишити за межами театру.
За його словами, це правило акторам не можна порушувати. І навіть якщо хтось із них в реальному житті має до когось неприязні відносини, а режисер дав їм ролі товаришів чи коханців, на сцені вони повинні зіграти так, щоб глядач навіть не запідозрив про їхню неприязнь.
— Це складно. Були й у мене подібні випадки. У цей момент я намагався вимкнути всі почуття і просто грати. Адже театр — це колективне мистецтво і результат залежить від кожного та кожної з нас. Глядачі хочуть бачити видовище, поринути у світ ілюзій, відчути атмосферу тієї епохи, у якій живуть герої та героїні тієї чи іншої вистави, — розповідає Роман Падура.
Роман Падура Фото: Архів Романа Падури
За межами театру Роман Падура – чоловік, який допомагає дружині вести бізнес та батько двох донечок. А у вільний від роботи час він, як колись у рідному селі Нове Поріччя, ганяє із друзями м’яча та рибалить.
