Історія жінки-лідерки
Вона завжди займала активну життєву позицію. Ще у школі була старостою, потім очолювала студентський колектив в університеті, а тепер займає лідерські позиції у різних сферах. Наталія Процюк сьогодні — жінка-лідерка, громадська діячка, амбасадорка фонду родини Богдана Гаврилишина, волонтерка, а ще — голос України на світових майданчиках. У цьому інтерв'ю розкриваємо справжню жінку із нації кіборгів.
На захисті прав жінок
У 2016 році Наталія Процюк стала на шлях захисту прав та інтересів жінок. Все визначило знайомство із головою правління Громадської організації «Подільський центр «Гендерна рада»Тетяною Баєвою.
— Вона запрошувала мене на різноманітні заходи й мені вони дуже сподобалися. Тож ми почали разом працювати, створювати спільні проєкти, — розповідає Наталія Процюк. — І крок за кроком ми розробили мережу громадських організацій, які займалися захистом прав інтересів саме жінок, жінок з дітьми, жінок з певними особливостями здоров’я. Намагалися допомогти їм, щоб вони не втрачали сили духу у боротьбі із хворобою чи певними життєвими труднощами.
Разом із Тетяною Баєвою в ЯпоніїФото: facebook
Та найвагомішою ця робота виявилася під час повномасштабної війни. Як пригадує пані Наталя, тоді до порогу ГО «Асоціація жінок Хмельничанка», яку вона очолює, прийшло чимало жінок. І коли в перші місяці після 24 лютого 2022 року більшість потребували гуманітарної допомоги, то згодом потреби змінилися – комусь потрібні були консультації, комусь – робота, а комусь – допомога у влаштуванні дітей у школу/садочок.
— І от днями до мене зателефонувала одна жінка і дякувала за допомогу, адже після наших консультацій вона подалася на грант, виграла його і тепер відкрила свій швейний цех, — розповідає пані Наталія. — Для мене такі історії є джерелом натхнення. Це те, чим я живу. Бо розумію, що нам вдалося зробити все для того, аби ця жінка залишилась в Україні. Бо зараз головне – не втратити таких людей. Щоб не всі виїхали. Бо тоді виникає питання: «Кому ми залишаємо цю країну?». Адже ті, хто зараз «на межі», можуть просто перетнути кордон, за рік-два адаптуватися на новому місці й втратити бажання повертатися назад.
Саме тому Наталія Процюк розпочала адвокаційну підтримку жінок із числа внутрішньо переміщених в різних напрямках, зокрема гуманітарної допомоги, соціальної та психологічної підтримки, працевлаштування.
Молодь потребує не меншої уваги
Та водночас українка чітко розуміла, що молодь потребує не меншої уваги і потрібно робити все для того, аби й молоді українці та українки залишилися на Батьківщині. Тому, бувши амбасадоркою фонду родини Богдана Гаврилишина, почала формувати юних агентів та агенток змін.
Під час церемонії нагородження Премії відповідальності Фонду родини Богдана Гаврилишина. Тоді подію транслював UA: КультураФото: facebook
— Наш Фонд має чимало різноманітних грантових проєктів, — розповідає Наталія Процюк. – Тому я часто повторюю моїм студентам й студенткам: «Головне — не боятися, подавати заявки». А я залюбки допоможу та буду супроводжувати.
Її студенти – це здобувачі освіти Хмельницького університету управління і права імені Леоніда Юзькова та Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії. Наталія Процюк — доцент, кандидатка економічних наук, викладає іноземну мову та економіку. Та в першу чергу ставить за мету навчити молодих українців та українок не економіки, а людських цінностей.
— Основний мій принцип – залишатися людиною. Я виросла у сім’ї вчителів, де не було розкоші, та була розкіш спілкування. Відповідно для мене на першому місці є людяність, чесність, правдивість — у першу чергу перед самим собою. Коли людина отримує певні блага чи посади, вона стикається з багатьма спокусами і може дуже легко переплутати себе вчорашнього і того, кого бачить у дзеркалі сьогодні.
Я завжди собі говорила, що де б я не була, ким я б не була, я завжди буду пам’ятати про те, що я є Наталія Процюк – донька вчителів із Красилова і за моїми плечима мій рід, моя Україна, ті, хто на фронті й ті, кого я навчаю. Я завжди стараюся для своїх студентів та студенток бути взірцем. Щоб вони на мене дивилися і теж хотіли бути не гіршими, а якщо стануть кращими, то це буде для мене найбільша нагорода.
Наталія Процюк отримала Подяку Верховної Ради України за вагомий внесок в розвиток України.Фото: facebook
Найбільша цінність — земля
А найбільша цінність цієї жінки — її земля. Саме тому, коли почалося повномасштабне вторгнення і пані Наталі на пошту прийшло запрошення викладати в одному із польських університетів, вона не змогла залишити свою країну, особливо у такий важкий час.
— Я ні на секунду не задумувалася про те, щоб виїхати з України. Не подумайте, я не засуджую жодної людини, хто зробив інакше. У кожного — свій вибір, у кожного — своє життя і кожен проходить свій шлях у своєму взутті. Та у перші дні повномасштабної війни моє взуття попрямувало до батьків у Красилів, а потім — до Хмельницького, де я доєдналася до громадської організації «Захист – об’єднання волонтерів» і ми вже пліч-о-пліч почали допомагати всім.
Наталія Процюк не має вихіднихФото: facebook
Підтримка військових
Активна фаза волонтерства у напрямку підтримки військових для Наталії розпочалася 24 лютого 2022 року. Вона координувала міжнародний напрямок, шукала донорів, гранти, акумулювала всі зусилля, щоб підтримувати фронт. І саме Наталя була першою жінкою, яка перегнала машину для 8 полку із-за кордону на фронт. Це було 4 березня.
— У мене немає страху, коли я їду на фронт. Чого боятися? Я настільки вірю у Бога та у те, що ми переможемо, що страх зникає. Коли їду, то думаю про те, скільки в дорозі таких, як я. Думаю про своїх студентів, яких вже немає, бо кляті москалі вбили цих дітей. Думаю про їхніх молодих дружин, які залишилися самі, про дітей, які тепер на батька дивитимуться лише на фото.
І завжди, коли Наталія повертається із поїздки, пише пост у соцмережі зі словами «Донатьте щодня».
— Немає бути жодного дня у нашому житті, щоб ми не перерахували нашим військовим 10, 20, 50 чи 100 гривень. Ми всі хочемо перемоги. Та виникає питання: «Чи правильно те, що хтось допомагає військовим постійно, а хтось – раз на рік, бо його змусили?». Ми всі маємо засинати із чистим сумлінням. І тоді не буде соромно дивитися в очі один одному й особливо тим, хто повернеться з фронту. Особливо членам їхніх родин. І особливо тоді, коли приходитимете на могили до тих, то загинув.
Наталія Процюк на «нулі»Фото: facebook
Голос українок у світі
Про те, що наше військо потребує допомоги, Наталя наголошує всюди. Сьогодні вона також є голосом нашої держави на різних міжнародних платформах. У 2023 році була на 67 сесій ООН у Нью-Йорку у складі незалежної делегації жінок ГО «Геополітичний альянс жінок України».
Також із гуманітарною місією була в Японії, Німеччині, Польщі та інших країнах. Там зустрічалася із дипломатами у Міністерстві закордонних справ, читала лекцію в університеті для студентів на тему «Волонтерство» і робить все можливе для того, щоб фокус уваги у світі до України не зникав.
— Зараз нашій Україні дуже потрібна рука допомоги. Наразі не можна фехтувати питаннями таких цінностей, як свобода та незалежність, бо поки ми — слабкі. Слабкі не по своїй природі. Слабкі тому, що на нас напав підлий ворог. Тому ми так потребуємо міжнародної підтримки та допомоги. І коли ми переможемо, ми подякуємо кожній країні та кожному народу за те, що вони стали з нами пліч-о-пліч. І водночас зробимо висновки про всіх тих, хто так довго вагався, кого зупиняли певні економічні відносини з країною-ворогом або кому забракло сили духу визнати, хто дійсно є ворогом.
Ми — нація кіборгів. Ми міцніємо щодня і ми надзвичайно сильні. Сильніші, ніж ми думаємо. І повірте, такої сили духу і такого бажання захищати свою землю, які зараз побачив весь світ у нашого народу, ні в кого немає. У багатьох країнах вибрали б комфорт та швидкість рішення. Та ми довели всьому світу, що ми є нація, ми – народ, який нікому і ніколи не вдасться зламати.
Ще більше дізнатися про Наталію Процюк можна переглянувши наше відеоінтерв'ю
Матеріал створено за підтримки Волинського пресклубу
