Мирна акція
У суботу, 15 червня, дружини військовополонених у Сумах вийшли на мітинг. З плакатами «Поки ти живеш – вони виживають» та «Досить почесного полону» стояла і городоччанка Тетяна Томілович.
Тетяна родом із Городоччини, села Підлісний Олексинець. Після закінчення школи, вона навчалася у Хмельницькому, там і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Миколою Томіловичем, який був студентом Національної академії прикордонної служби України. Після завершення навчання чоловіка направлено на службу на Сумщину. Молода дружина разом із донечкою та бувши вагітною другою дитиною поїхала за ним.
Тетяна Томілович із донечкамиФото: Тетяна Томілович
— У липні минулого року чоловік декілька разів вийшов на завдання, — розповідає Тетяна. – З 17 липня мав бути декілька днів на відпочинку, та керівництво відправило його знову на завдання майже голіруч, при цьому знаючи, що має бути там наступ.
Шукала по позивному
21 липня Тетяна дізналася про те, що чоловік зник. Зателефонувала до сестри, подала заяву до поліції, здала ДНК та поїхала у військову частину.
— Там нас запевнили, що його шукають. Та насправді його ніхто не шукав і зараз роблять все, щоб він звідти не вийшов, — у розпачі каже жінка. – А коли я почала сама шукати чоловіка, то до мене почали телефонувати й тиснути психологічно, зазначаючи, щоб я думала, що роблю, бо у мене двоє дітей.
Свого чоловіка Тетяна знайшла по позивному, бо його сама йому вигадувала. 25 липня, як розповідає городоччанка, їй з телефону одного із військових від росіян надійшло повідомлення зі списком полонених.
9 місяців — безвісти зниклий
Хоча загалом ще 9 місяців військовий був у статусі безвісти зниклий. За ці місяці, як розповідає Тетяна, щоразу, коли вона зверталася у військову частину, отримувала різні відповіді.
— То він безвісти зниклий, то полонений, то 200-сотий, - розповідає Тетяна. – А я не переставала його шукати. На одному з відео росіян я впізнала його. Це було відео про те, як росіяни беруть в полон наших поранених. Я принесла це відео, але виявилося, що недостатньо доказів. На ще одному відео я почула його голос, але знову доказів було не достатньо. Таких відео було декілька. Але лише завдяки волонтерам вдалося достукатися до Міноборони, звідки отримала лист про те, що мій чоловік таки у полоні.
Сьогодні жінка прагне одного – інформаційного розголосу, аби її чоловіка якнайшвидше включили у список військовополонених на обмін. Мирна акція 15 червня відбулася теж з метою привернення уваги. Тетяна прагне, щоб її «Майорчик» якнайшвидше побачив свою семимісячну донечку, яку мати назвала Ніколь — на честь батька.
Плакат для мирного мітингуФото: Тетяна Томілович
