Підтримка земляків
Сергій Ковацький від початку повномасштабного вторгнення захищає Батьківщину. У ці дні військовий перебуває у короткочасній відпустці. Та не перестає думати про своїх побратимів: чоловік звернувся до земляків із проханням допомогти придбати для свого підрозділу автомобіль та РЕБ. Далі історія городоччанина у монолозі.
До війни
У Городку проживаю з дитинства. Городоччина — це мала батьківщина мого батька, мама ж народилася у Старокостянтинові. Навчався у четвертому ліцеї. Непогано, до слова, хоча міг і краще. Мені взагалі навчання давалося легко. Спочатку не все у школі мене цікавило, але було важливо не підвести родину — мій дід був досить авторитетною людиною у Городку (багато років працював на Цукровому заводі, мав державні нагороди), незручно було шкодити його репутації.
Після школи мріяв вивчати комп’ютерні технології, але в той час ця сфера була не настільки розвинута і мені не вистачило знань для вступу у виш на відповідну спеціальність. Тож вивчився на зоотехніка в академії у Кам'янець-Подільському. Потім вступив до аспірантури, але, на жаль, роботу так і не захистив. Це були двотисячні роки, важкий час для тваринництва в Україні. І господарство у селі Кремінна, в якому я проводив дослідження, не пережило цієї кризи. Кілька років наукової діяльності пропали дарма…
У мирні часи Сергій захоплювався рибальством. Мріє, що й у короткій відпустці встигне посидіти з вудочкою.Фото: Facebook
Довелося переорієнтуватися — зайнявся будівництвом. І, треба зазначити, в мене це добре виходило. Я завжди дотримувався принципу, про який почув від старшого колеги: «Робіть так, щоб вам самим сподобалося». Намагаюся дотримуватися цього правила у всьому, що роблю.
Родина
Маю чудову родину — дружину Тетяну та двох донечок — Катерину і Марію. Дружина вже багато років працює медсестрою у польській школі. Катя цього року завершила навчання в медколеджі, буде лаборантом. А Марійка закінчила 5 клас. Тому, коли почалася війна, я знав, кого маю захищати.
Повномасштабне вторгнення
У лютому 2022 року я зрозумів, що треба гуртуватися. Лише так можна протистояти ворогу, який переважає нас і за кількістю, і за оснащенням. Кілька разів звертався до ТЦК, але мене не одразу взяли. Річ у тому, що я під час навчання у виші мав військову кафедру, отримав певне звання і військову спеціальність. Коли стало зрозуміло, що саме в такій спеціальності потреби немає, мені запропонували перевчитися. Я погодився і ось вже другий рік я у зенітних військах.
Сергій Ковацький встав на захист Батьківщини у 2022 році та вже понад два роки служить у лавах ЗСУ.Фото: Городок.City
Командир
Я відповідаю за невеличкий підрозділ, завдання якого — прикривати наших хлопців на передовій, аби ворог не міг їх атакувати з неба. Наша ціль — ворожі літаки та гелікоптери. Тому доводиться бути зовсім поряд з ділянками, на яких ведуться активні бойові дії.
Сергій Ковацький з побратимами.Фото: Сергій Ковацький.
Тут важливо бути поряд, але залишатися непоміченими і мобільними. За два роки служби мені вдалося вибудувати наш невеликий колектив так, що ми перетворилися на справжню родину. Крім моральної надійності, я зміг налагодити і побут своїх підлеглих. Наразі три підгрупи мого підрозділу можуть діяти автономно в будь-яких умовах. Це стосується і виконання бойових завдань, і навіть побуту у польових умовах. У нас все — від душу та генераторів до Starlink ми придбали за власні кошти. Розуміємо, що зв’язок і мобільність — це ті речі, які рятують життя. Просто не завжди «витягуємо» всі затрати. Тоді звертаємося по допомогу до земляків.
Підтримка тилу
Насправді до цього я лише раз звертався до городоччан. Терміново був потрібен РЕБ. Тоді вдалося зібрати майже 13 тисяч гривень. Я розумію, що зараз всім нелегко. І на багато не розраховую. Але сподіваюся на розуміння земляків.
З одного боку я дуже радий, що війна відносно далеко від Городоччини, що тут не чутно вибухів, низька ймовірність втратити свій будинок або рідних в одну секунду. Але з іншого, я розумію — у Городку мало хто усвідомив, що таке війна… І мало хто може уявити, що на нас чекає, якщо нам не вдасться стримати ворога і він прийде сюди. Тоді вже буде пізно виступати проти нього, бо ті, з ким треба було гуртуватися раніше — загинуть. Маю надію, що ті, хто розуміє це, підтримують військових настільки, наскільки це можливо. Тому і звертаюся по допомогу.
«Варя»
Цього разу нам потрібно викупити автомобіль та знову придбати РЕБ. Транспорт для нашого підрозділу — це необхідність: нам треба швидко пересуватися з однієї точки в іншу. Від цього залежать життя тих, кого ми прикриваємо. Та й наші також. Тому потрібен РЕБ. На власні очі бачив, що може статися, коли ти не захищений від дронів. Моїм побратимам доводилося рятувати екіпажі, які пересувалися на авто без радіоелектронного захисту.
Я і мої побратими були б дуже вдячні, якби нам допомогли викупити авто, яке ми вже назвали «Варя». Чому «Варя»? Бо автомобілі настільки важливі, що стають членами команди. В нас вже є Toyota «Таїсія» і Mitsubishi Pajero Sport «Пегас». Але їх недостатньо.
Саме на цей автомобіль бійці з підрозділу Сергія Ковацького збирають кошти.Фото: Городок.City
Долучитися до збору можна, перерахувавши кошти на картку мого побратима. По завершенню збору відзвітуємо про витрати.
Номер карти: 4149 4991 3405 5613 (Близнюк О. М.).
