У Лісогірці зустріли воїна, який повернувся з полону
Великий український стяг, осінні квіти, хліб на вишитому рушнику та сіль — так у селі Лісогірка на Городоччині зустрічають свого земляка Володимира Гнапа. Після двох років у ворожому полоні він нарешті повертається додому.
Володимир Гнап у рідному селіФото: Городок.City
38-річного воїна обміняли разом зі 102 побратимами 14 вересня 2024 року. Через місяць, 13 жовтня, він приїхав до своєї сім’ї у Хмельницький, а 15 жовтня — до рідного села і зробив сюрприз своїм рідним — мамі, сестрі та племінниці. Вони працювали на городі й не здогадувалися, що в цей час у центрі села односельці урочисто зустрічають їхнього Героя.
— Вітаємо тебе на рідній землі, ми в тебе вірили й чекали на твоє повернення, — зі сльозами радості промовляє староста села Лісогірка Анжела Варшавська. Вона вклоняється захиснику, а потім обіймає його, як і інші односельці, які підходять з квітами та обгортають воїна українським стягом.
Володимир від несподіванки ледь стримує сльози. Дякує усім за теплу зустріч і їде до батьківської домівки.
Довгоочікувана зустріч
— Хазяйко, — голосно гукає він маму, зайшовши на веранду. Не почувши відповіді, розуміє, що вона на городі.
Мати була приголомшена, побачивши сина з квітами. Вона розплакалася, як і його сестра. Навіть Володимир, який намагався стримувати емоції, заплакав.
— Чому ж ти не попередив? Така подія, а я в халаті! — жартома докоряє мати.
— Два роки та чотири місяці я не бачила своєї дитини, але вірила й чекала. Дякувати Богу, він повернувся додому, — витираючи сльози, говорить пані Ліна.
Важкий шлях додому
Дідусь дружини Володимира розповідає, що довго не було жодної звістки про нього. Родина намагалася знайти будь-яку інформацію, навіть зверталася до ворожки, яка стверджувала, що Володимир загинув на полі бою. Проте сім'я в це не вірила й не втрачала надії.
— Кілька разів військові, які виходили з полону, телефонували його дружині й запевняли, що він живий, — згадує дідусь.
14 вересня родина побачила відео про обмін полонених.
— Серед них моя онука впізнала свого чоловіка, — з хвилюванням пригадує дідусь.
Володимир Шамінко, дідусь дружини Володимира ГнапаФото: Городок.City
На війні з 2015 року
Володимир Гнап народився і виріс у селі Лісогірка. Його дитинство було нелегким, але справжні випробування почалися у 2015 році, коли він добровільно пішов захищати Україну.
— Війна змінила його. Він став справжнім воїном, знайшов своє місце в житті, — розповідає Анжела Варшавська.
Військова служба стала для Володимира Гнапа покликанням. Під час відпусток він ніколи не скаржився. Навпаки, відчував, що знайшов свою дорогу і йшов нею, попри всі труднощі.
— Перед повномасштабним вторгненням він приїжджав додому. Казав, що буде велика війна і що потрібно до неї готуватися, — зауважує староста. — Але страху в його очах не було. Він чітко розумів, що робить.
Анжела ВаршавськаФото: Городок.City
— У 2022 році війна була іншою. Не можу розповісти всі деталі. Останній мій бій був у селі Миколаївка Попаснянського району на Луганщині. Там я втратив свого побратима і отримав важке поранення — куля пройшла через плече і ногу. Через сильну кровотечу я знепритомнів і прийшов до тями вже в полоні, — пригадує Володимир.
Роки у полоні
На полі бою його знайшли вагнерівці. Спочатку планували добити, але їх зупинив хлопець на ім'я Женя.
— Росіяни після бою прийшли мародерити, як завжди. Коли я опритомнів, їхній командир сказав: «Кажуть, що вагнерівці погані. Завдяки цьому хлопцю я не дозволю тебе добити. Якщо доживеш до ранку, будеш жити», — згадує Володимир.
Він дожив і далі довгі два роки та чотири місяці перебував у полоні на окупованій Луганщині. Та навіть там залишався сильним духом і підтримував побратимів, не дозволяючи їм здаватися.
— Це був жахливий період. Не було дня, щоб нас не били, не катували. І це робили українські зрадники, які почали працювати на ворогів, — розповідає Володимир.
Попри жорстокі умови, він намагався передати рідним звістку через побратимів, яких обмінювали. У вересні 2024 року він сам опинився серед звільнених.
— Пам’ятаю, як нас посадили на літак і ми летіли через Білорусь. Коли приземлилися, зрозумів, що нас обміняли, — згадує воїн. — Перше місто, яке я побачив після полону — Дніпро. Нас зустріли, нагодували і направили на реабілітацію. Мене — у Вінницю. Через місяць я нарешті приїхав додому й обійняв дружину та сина.
Володимир ГнапФото: Городок.City
Володимир поки не будує планів на майбутнє. Він лікується, відновлює здоров'я і мріє про день, коли Україна здобуде перемогу.
Нагадаємо, Володимир Гнап — другий воїн із села Лісогірка, який повернувся з полону. Раніше, 7 березня, на Городоччині зустрічали 27-річного Валентина Шатурського, який зараз продовжує службу в лавах ЗСУ. За словами старости села Анжели Варшавської, у її старостаті наразі немає воїнів, які перебувають у полоні або вважаються зниклими безвісти.
