Історія про музику, яка об’єднала два життя
До валізи життя спаковано ще один рік. І як це все у ній вмістилось? Адже життя було переповнене такими цікавими подіями і історіями! Тут були і ніжні весни, і спекотні літні дні. Були тут і холодні зими та ніжна золота осінь. Але іноді так хочеться перебрати цю валізу життя, дістати приємні спогади і потішитись ними ще багато років.
Сьогодні ми хочемо відкрити цю валізу і почути ніжну мелодію двох сердець — Ганни Йосипівни і Володимира Вікторовича Лещуків. Їхня зворушлива історія про те, як музика об’єднала два життя. Разом вони створювали нові мелодії, виховували дітей та служили своїй громаді.
Подружжя ЛещуківФото: Наталія Бочуля
Юнацькі роки
У невеличкому селі Красне Гусятинського району Тернопільської області народилась Ганна Йосипівна Лещук. Село, де пройшли її дитячі роки, дуже красиве. Великі поля з волошками та маками створювали завжди святковий настрій. А густі ліси розповідали про героїчні подвиги наших предків. Маленька Ганнуся часто ходила в поле зі своєю мамою і завжди щось співала. Пізніше жоден концерт не проходив без її участі. Але найбільше вона полюбляла уроки історії, які проводив дуже цікавий і досвідчений вчитель Іван Головацький. Йому вдалося доторкнутися до струн її душі, викликати інтерес до історії нашого народу, наших звичаїв та культури.
Та швидко пливуть роки. І от наша героїня — вже випускниця школи. На свято приїхав юний музикант Володимир Лещук. Того дня їхні погляди вперше зустрілись. Його зачарувало її хвилясте чорняве волосся, ніжна усмішка і чарівний голос. А дівчині сподобалась прекрасна музика його акордеону. Ось так і народилась мелодія двох сердець. А далі вони разом вступили у Теребовлянське вище училище культури.
Мелодія двох сердець
У 1975 молоді закохані одружились. Так зародилась нова творча родина, яка не уявляла свого життя без концертів та пісень. Тож пішли вони разом по життю під супровід української пісні. Скільки було написано сценаріїв, скільки зіграно ролей, переспівано пісень! Все це вони робили разом. У 1976 році сім’я переїхала у село Курівка, де Ганна Йосипівна влаштувалася на роботу у школу, а чоловік — завклубу. З часом їхня сім’я поповнилася — народилося у них троє синочків, які теж полюбили музику всім серцем. Пригадує Ганна Йосипівна, як вони родиною готувались до концертів. Сини вивчали свої партії на сопілках, а вона тим часом готувала вечерю. Та інколи репетиції тривали так довго, що з кухні починало пахнути гореним.
— Коли готувались до концерту, то забували про все на світі. На першому плані була музика. Вона звучала не лише на сцені, а й у наших серцях, — пригадує Ганна Йосипівна. — Бо кожен концерт — це наша кропітка робота, адже кожен номер мав торкнутися серця глядача і йому сподобатись.
Під час фестивалю SATaniv FESTФото: Наталія Бочуля
Робота у Сатанівській школі
У 1987 році сім’я переїхала до Сатанова. Ганна Йосипівна працювала вчителькою історії в місцевій школі, а Володимир Вікторович — директором Будинку культури. І пані Ганна почала писати літопис Сатанівської середньої школи, над яким працює досі.
— Літопис я поділила на кілька розділів, — розповідає Ганна Лещук. — Перший називається «Розвиток культури Сатанівської школи до 1917 року», другий — «Спогади колишнього директора школи Нирка Тодоса Тарасовича», третій — «Розвиток народної освіти в Сатанові після 1917 року», четвертий — «Освіта і школа в часи фашистської окупації» і п’ятий — «Освіта в повоєнні часи». Весь літопис прикрашають чорно-білі фотографії минулих часів.
Велика мрія подружжя Лещуків
З часів юності минуло вже багато років, та в будинку подружжя Лещуків досі звучить ніжна українська мелодія. Зараз вона сумна, бо в небо відлітають кращі сини та доньки України.
— Часто пригадую своїх колишніх учнів, наших Героїв, яких забрали небеса, — каже пані Ганна. — Це були прекрасні діти, патріоти, люди з великим серцем. Я знала, що вони не залишать країну в біді…
Її роздуми перериває українська пісня. Володимир Вікторович грає на акордеоні. Ганна Йосипівна починає підспівувати.
— Ой у лузі червона калина похилилася, чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!, — лунає гучно, із самого серця і повертає цих людей до думок про свою мрію — після Перемоги зібрати всю свою велику творчу родину і зробити величезний концерт — вечір Пам’яті своїх односельців.
Підготувала Наталія Бочуля
