Останній шлях захисника
15 травня, в день вишиванки, городоччани провели в останню путь земляка Вадима Кицуту. Він загинув на Донеччині 9 травня. У нього залишилася мати, сестра та племінник.
Пам'ятне фото. Фото: Городок.City
Тихий весняний ранок 15 травня у селі Підлісний Олексинець. Небо затягнуте сірими хмарами, час від часу на землю падають дрібні краплі дощу. У повітрі — запах бузку й півоній, якими встелений шлях до домівки Вадима Кицути. Ще два тижні тому він ходив цими вулицями, провідував рідних і друзів. Сьогодні ж усі зібралися біля його оселі.
Історія захисника
Вадим Кицута народився 9 серпня 1987 року у селі Підлісний Олексинець. У дитинстві був енергійним хлопчиком — навчався, грався, інколи бешкетував, але вирізнявся серед усіх відповідальністю та кмітливістю.
— Вадим добре вчився, особливо математику знав, я в нього списував, – усміхаючись, пригадує однокласник полеглого воїна Володимир Андрушко.
Володимир АндрушкоФото: Городок.City
Разом вони вчилися до дев’ятого класу. А потім їхні шляхи розійшлися. Вадим продовжив навчання у Хмельницькому, а згодом почав працювати на будовах як в Україні, так і за її межами. Власної родини не створив, тому всю свою любов і турботу дарував мамі, сестрі та маленькому племіннику Богданчику. Рідні згадують воїна як справжнього майстра на всі руки.
— Вадим робив дуже якісні планування. Займався ремонтами як у Хмельницькому, так і тут, у рідному селі. До нього завжди стояла черга охочих замовити ремонт. Він мав власну бригаду, яка виконувала повний комплекс робіт «під ключ», — розповідає двоюрідна сестра загиблого Світлана Коханська.
Городоччанин з великою повагою ставився й до старшого покоління. Любив слухати розповіді довгожителів, черпаючи в їхніх мудрих словах неоціненний життєвий досвід.
Війна
Коли розпочалася повномасштабна війна, Вадим Кицута перебував за кордоном. Однак, як і більшість його однокласників, не зміг залишатися осторонь. Він повернувся до рідного дому з автівкою для захисників та став до лав Збройних сил України. Брав участь у звільненні Київщини. Після отриманого поранення продовжив службу у штурмовій бригаді, а згодом опанував керування безпілотниками та працював над їхнім удосконаленням у спеціальній лабораторії на Донеччині. Коли випадала можливість приїхати у відпустку, Вадим завжди відвідував своїх рідних та друзів. І щоразу — ніби прощався.
— Востаннє наш Вадим приїжджав на Великодні свята. Він мав п’ятнадцять днів відпустки. І за доброю традицією, перед від’їздом зайшов до нас у гості з тортом і квітами, адже мій батько — його хрещений. І знову, як і раніше, наче прощався. Казав, щоб у разі його загибелі ми піклувалися про його маму, сестру та маленького Богданчика, — зі сльозами на очах пригадує пані Світлана.
Світлана КоханськаФото: Городок.City
2 травня він востаннє обійняв рідних і повернувся на фронт. Вранці 9 травня загинув, прикриваючи побратимів. Рідні довго не могли повірити, сподівалися, що це помилка. Та звістка виявилася правдою.
— Вадим став четвертим захисником, якого ми поховали на нашому сільському кладовищі. Це величезна втрата. Його справді не вистачатиме: він завжди знаходив час допомогти — фізично, порадою, добрим словом. І з молоддю мав особливий контакт. Під час останньої відпустки говорив хлопцям на стадіоні: «Організуймо волейбольний турнір, чого ви байдикуєте?» Він надихав своїм прикладом, — ділиться староста села Ірина Трофімова.
Прощання з Героєм
Провести в останню путь захисника прийшли рідні, друзі, однокласники, односельці та навіть ті, хто не був знайомий з ним особисто. Поминальне Богослужіння відбулося на подвір’ї його рідної домівки, а дорогу до кладовища діти встеляли ніжними пелюстками весняних квітів.
