Небесний легіон
12 червня 2025 року виповнилося 10 років від дня загибелі Героя Олександра Цисаря. У цей день Сатанів згадує не лише втрату, а й життя, наповнене гідністю, сміливістю та щирим прагненням захищати свою країну. Від першого військового досвіду до останнього бою, від буднів мирного життя до рішень, які визначили долю — історія Олександра Цисаря залишається прикладом сили духу, патріотизму та вірності обов’язку.
Теплі спогади дитинства
Теплий літній дощ вистукував у вікно. Я на мить заплющила очі й поринула у спогади. Був такий самий теплий осінній дощ, і ми були такі юні та щасливі діти. У клас зайшов новенький учень, якого звали Сашко Цисар. Він був високий і смуглявий. Ми швидко з ним потоваришували, адже клас у нас був дуже дружній.
Разом з нашою улюбленою класною керівничкою Ольгою Іванівною Грушею ми багато подорожували. Особливо любили ходити з нею у походи. Вона навчала нас розпалювати багаття, правильно поводитися на природі. А вечорами ми варили юшку та співали українські пісні під гітару. Які це були безтурботні та щасливі дитячі роки...
Сашко в нашому класі мав авторитет. Він був винахідливим та дуже мудрим. Скільки було виготовлено стінгазет та проведено вечорів... Улюбленими предметами у Сашка були математика та фізика. За декілька хвилин він міг скласти електричне коло на практичних роботах з фізики та ще й допомагав усім, хто сидів на сусідніх партах. Ми жили однією сім’єю. Разом святкували дні народження та інші свята. Особливо запам’яталося святкування 8 Березня, коли хлопці пекли торти та пригощали дівчат.
День народження у Сашка
А ще пригадую день народження Сашка Цисаря. Його мама запросила нас усіх у гості. Сашкові мало виповнитися 12 років. Що ж йому подарувати? Безліч пропозицій та вибір зроблено. Вирішили подарувати настінний годинник, щоб, прокидаючись, Сашко дивився на нього та згадував нас. Та нам хотілося ще якось розіграти Сашка, тому годинник ми поклали в дещо більшу коробку, доклавши туди декілька цеглин. Отримавши подарунок, Сашко здивувався, чому він такий важкий? Ми сказали, що годинником він буде користуватися зараз, а з цеглин, коли виросте, обов’язково збудує собі дім. Мама наготувала безліч смаколиків та пригощала нас. Де ж ми могли тоді подумати, що святкуємо день народження справжнього Героя, що за його життя росіяни пропонуватимуть великі кошти… Але це буде пізніше. Тоді ми були безтурботними та щасливими дітьми…
Походження позивного «ШИП»
А ще у пам'яті день, коли у клас зайшла наш класний керівник Ольга Іванівна та розповіла, що має відбутися КВК між нашим та паралельним класом. Ми мали придумати назву команди, девіз, скласти сценарій…
Оскільки інтернету в той час не було, ми почали збиратися вечорами та готуватися до КВК. Багато було ідей, але всі нам не подобалися. Сашко запропонував назвати команду «ШИП», що розшифровувалося «шутя играя проиграем, шутя играя победим». Усім сподобався цей варіант. Ми виготовили капелюхи у вигляді шипа і почали готуватися до КВК. Де ж ми могли подумати, що саме «ШИП» стане позивним нашого Сашка?
Тоді КВК ми так і програли. Проте відчай програшу підсолодила наша практикантка Ніна Сундукова, яка спекла для нас величезний та смачний торт.
Підготовка до екзаменів
Пригадую також, як ми готувалися до випускних іспитів. Згуртувавшись, збирались вечорами та читали історію, розв’язували задачі. Хтось читав, інші переказували, а Сашко малював собі різні схеми. Уже тоді він підходив до розв'язання проблем нестандартно, інакше, ніж усі ми. Особливо Сашкові подобалась історія. Його цікавили нетрадиційні підходи до ведення воєн, він захоплювався військовою стратегією, вивчав, як війну вигравали хитрістю з меншою кількістю війська. Людські життя вже тоді були у нього в пріоритеті.
Студентські роки Сашка
Після закінчення Сатанівської школи ми, наче пташенята, розлетілись по всій Україні. Кожен з нас мав свої плани на життя, у кожного була своя ціль. Наш Сашко вступив до Київського національного університету будівництва та архітектури. Ще під час навчання він відкрив власну справу. Оформив документи підприємця та займався виготовленням меблів. Сам конструював та виготовляв їх. Вів здоровий спосіб життя, займався боксом.
Знайомство з дружиною
І одного теплого літнього дня він зустрів її. Тетяна приїхала в санаторій у Сатанів. Сашко з друзями тоді прогулювався Товтрами. З першого погляду вона йому дуже сподобалась. Щоденно почав приходити у санаторій, сподіваючись побачити дівчину та заговорити. І нарешті одного вечора він із друзями прийшов на дискотеку в санаторій і запросив Тетяну на танець. З того часу вони не розлучались. Сашко навчався у Києві, Тетяна — у Хмельницькому. Їхні зустрічі були короткими, але вони зуміли зберегти своє кохання та одружились.
Квітень 2014 року
У квітні 2014 року російські загони після захоплення Криму вторглися на Донбас. Новини країни не могли не хвилювати нашого Сашка. Він щоденно переглядав їх і вболівав за долю країни. Сашко мріяв, щоб його донечка Настуня росла у мирній країні, тож дружині відразу сказав: «Якщо прийде повістка з військкомату, то будь готова до того, що я піду. Я ховатися не буду, бо що я скажу своїй Насті, коли вона запитає, де був її тато, коли в Україні була війна?».
На війні
Наш Сашко був командиром інженерно-саперного взводу другого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади, старшим лейтенантом. З грудня перебував у зоні бойових дій поблизу Донецького аеропорту. Його любили та поважали побратими. Він цінував кожне життя. Найскладніші операції виконував сам, забороняючи певні дії своїм побратимам. Він аргументував бійцям: «Що я скажу вашим матерям? Як я буду дивитись їм у вічі, якщо ви загинете?».
Сьогодні дії Олександра вважаються легендарними при обороні ДАПу. Він вважався найкращим сапером сектору «Б». Завдяки йому неукріплені висотки перетворювались на фортеці, які ворог міг зрівняти із землею, а не захопити. Усі ризиковані операції ставали його успішними бойовими виходами. Укріпрайони, лази, ходи, окопи він сам планував і будував. Його побратими розповідали, що коли солдати лягали спати, то наш Сашко тягав балки та щось будував.
«Він був найкращим офіцером з усіх трьох батальйонів 93 бригади, професіоналом, патріотом, — пише у Фейсбуці його побратим Ілля Богданов. — 17-а висота (по-сепарськи «Мурашник») неприступною стала завдяки його особистому напору. До нього я за всю війну не бачив, щоб проводили таку інженерну підготовку під обстрілами. Інші втікали з позицій і таку долю пророкували 17-й. Але там був ШИП, і сепари зламали зуби».
Вважається, що найбільший подвиг Олександра — це його 17 висота, укріплення, яке було збудоване з ініціативи і під керівництвом «Шипа» на невисокому пагорбі за Донецьким аеропортом. Олександр з хлопцями збудував легендарний «Мурашник» — укріплення з кількох бліндажів, де можна було сховатися під час шквальних обстрілів.
На нього полювали вороги, пропонували кошти, як за 10-х комбатів разом взятих. Польовий командир сепаратистів Гіві радів звістці, що ШИП підірвався на їхній міні.
— Він був легендою Донецького аеропорту. Він був справжнім Героєм, ним усі захоплювались, — сказав Борис Голодний, волонтер благодійного фонду «Патріоти України».
Трагічна звістка
Лише десять днів залишилось Олександру Цисару до демобілізації. Він мріяв обійняти свою донечку Настуню, взяти на руки новонародженого синочка Євгена, та не судилося. Останній дзвінок Олександра додому був 11 червня…
12 червня 2015 року, повертаючись на БТРі до 17-го блокпоста, «ШИП» разом із шістьма військовими підірвався на фугасній міні. Троє бійців загинули, а інші отримали поранення.
У Олександра залишився синочок Євгенчик, який, як дві краплі води, схожий на свого татуся, та донечка Настуся. Для них, як і для нас усіх, Олександр Цисар залишиться в пам’яті та серцях справжнім Героєм.
А для нас, однокласників, залишаться спогади про особливо добру та життєрадісну, талановиту людину. Йому все вдавалось, за що він тільки брався. Олександр завжди посміхався, був привітним і доброзичливим.
Фото: memorybook.org.ua
І цей вірш-настанову він залишив нам у спадок:
Ми пам’ятаємо тебе, Сашко! Ти будеш жити у наших спогадах та пам’яті вічно! Розповіді про тебе ми будемо передавати нашим наступним поколінням.
У пам'ять про воїна
За мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, Олександр Цисар був нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).
Захисник Донецького аеропорту також нагороджений відзнакою Хмельницької міської громади «Мужність і відвага». Цю почесну нагороду доньці Настуні вручив на урочистому вечорі вшанування пам’яті героїв АТО Хмельницький міський голова Олександр Симчишин.
У селищі Сатанів на честь Олександра Цисаря названо одну з головних вулиць.
Для вшанування пам’яті загиблого воїна було встановлено меморіальну дошку з фотографією Олександра на фасаді Сатанівського ліцею.
Фото: Наталія Бочуля
Публікацію підготувала Наталія Бочуля
