Спомин воїна
4 вересня городоччани та городоччанки вшанували пам’ять Руслана Антоновича Шаварського, який помер рік тому в одному з госпіталів Одеси. Йому назавжди залишилося 51 рік.
У першу річницю смерті воїна на площі Героїв Майдану розгорнули стяг із його зображенням. Після виконання Гімну України присутні прослухали аудіозапис, у якому розповідалося про життєвий шлях захисника.
— У нашому місті існує традиція — у річницю загибелі чи смерті воїнів вшановувати їхню пам’ять на центральній площі, — розповідає Поліна Полігова, фахівчиня із супроводу ветеранів. — На жаль, інколи можна побачити, як земляки проходять повз у момент спомину. Так не має бути. Віддати шану тим, хто віддав життя за нас, — наш обов’язок. Тож звертаюся до всіх городоччан із проханням не ігнорувати хвилини мовчання.
Історія воїна Руслана Шаварського
Руслан Шаварський народився 14 березня 1973 року в місті Городок. Він був найстаршим із трьох братів у родині. Навчався у Городоцькому ліцеї №4. З дитинства мріяв стати льотчиком, але через стан здоров’я ця мрія не здійснилася. Після закінчення школи вступив до військового училища у Кам’янці-Подільському, де здобув офіцерську освіту й став кадровим військовим.
— Я, як мама, хотіла, щоб він обрав інший шлях, але Руслан з ранніх літ тягнувся до військової справи. В училищі його товариші поважали, а викладачі дякували нам із чоловіком за сина. Всі казали: «Ваш Руслан — народжений військовий», — пригадує його мама пані Ніна.
Інтерв'ю з мамою захисника. Фото: Городок.City
Службу Руслан проходив в Одесі, де оселився й створив родину. Разом із дружиною виховував двох синів — Сергія та Сашка. Після 25 років служби він пішов у відставку, проте з початком повномасштабного вторгнення знову став до лав Збройних сил України. Обіймав посаду командира інженерно-саперної роти, яка займалася розмінуванням територій, забезпечуючи безпеку для інших підрозділів.
Побратими згадують його як чесного, справедливого й мудрого командира, який ставив людей на перше місце й завжди прислухався до думки своєї роти. Для воїнів він був не лише керівником, а й наставником та другом.
Серце Руслана Шаварського зупинилося 4 вересня 2024 року в Одесі через загострення хронічного захворювання — за кілька днів до запланованої операції.
Поховали військового на Алеї Слави Городоцького кладовища. У нього залишилися дружина, двоє синів, мати та брат.
