Та чому у Рені Одеської області її досі немає
Щоранку о дев’ятій у Городку на Хмельниччині життя завмирає на хвилину. На вулицях, у школах, в установах — люди зупиняються, щоб у тиші вшанувати тих, хто віддав життя за Україну. Ця коротка, але щира пауза з 22 лютого цього року стала для громади не просто ритуалом, а щоденною традицією пам’яті, вдячності та єдності.
Та у Рені, що на Одещині, хвилина мовчання поки що не є частиною повсякденного міського ритму. Попри те, що в навчальних закладах педагоги та учні щоранку схиляють голови у пам’яті про полеглих, на вулицях міста люди продовжують поспішати у своїх справах.
Чому в одному місті хвилина мовчання стала символом спільної пам’яті, а в іншому — лише наміром? І що потрібно, аби ця традиція об’єднала громаду Рені так само, як об’єднала Городоцьку?
Хвилина мовчання у Городку
Щодня о дев’ятій ранку городоччани схиляють голову перед тими, кого вже немає. Та так було не завжди. До 22 лютого 2025 року у Городку, що на Хмельниччині, хвилина мовчання була номінальною. Усе змінилося у третю річницю повномасштабного вторгнення.
— Ми просто вийшли на пішохідний перехід із плакатами «Вони стояли за тебе — постій за них». І це стало моментом єднання, який неможливо забути, — пригадує волонтерка Ірина Бігняк.
З того часу громада започаткувала традицію щоденного вшанування загиблих. У цей час водії зупиняють авто, продавці виходять із крамниць, а перехожі стоять посеред вулиць.
— Ми часто між собою говорили: чому в Городку о дев’ятій ранку ніхто не зупиняється? — пригадує Наталія Береза, одна з учасниць акції. — Я й досі пам’ятаю, як зранку забігла до перукарні на автовокзалі. Коли годинник показав дев’яту, дівчата там просто мовчки встали й завмерли. Так має бути в кожній організації, в кожній установі чи закладі. А нас у центрі міста до цього кроку підштовхнула волонтерка Алла Малатюк. Знаю, що вона разом з однодумцями зверталася до міської ради з пропозицією зупиняти рух на хвилину.
Сила громади та роль партнерства
Як наголошують городоччани, хвилина мовчання — це ще й момент, щоб сказати «дякую» тим, хто повернувся з фронту, і тим, хто сьогодні продовжує тримати наше небо.
— Бо завдяки їм ми маємо можливість прокидатися вранці, бачити сонце й просто йти на роботу, — додає пані Наталія.
Розділяють цю думку і в міській раді. Як зазначає заступник Городоцького міського голови Роман Конюшко, громада відчула відповідальність за спільну пам'ять.
— Відтак ми допомогли узгодити технічну частину, щоб у цей момент у місті зупинявся рух і звучав гімн України, — прокоментував посадовець. — Відтак щодня о дев’ятій ранку працівники поліції виїжджають на перехрестя у центрі міста, люди виходять із плакатами на пішохідні переходи і звучить гімн.
Заступник міського голови Роман КонюшкоФото: Городок.Сity
Чому в місті Рені на вулицях немає хвилини мовчання?
Прикро, але так не всюди. До прикладу, мешканці прикордонного міста Рені, що на Одещині, не приєднуються до загальнонаціональної хвилини о дев’ятій ранку. Люди у цей час продовжують йти, бігти, їхати у власних справах. Цим дуже занепокоєний учасник бойових дій Юрій Джабінський, який добровольцем став на захист України в перші дні війни і після важких травм повернувся додому.
— Люди виходять вшанувати загиблих захисників України тільки у день похорон, коли військові несуть на плечах труну, — каже наш захисник. — Дуже прикро, що загальнодержавна хвилина мовчання на вулицях Рені відсутня. В нашій країні сотні тисяч загиблих, про яких ми повинні пам’ятати.
Ветеран ДжабінськийФото: Одеське життя
Сам Юрій Джабінський завжди зупиняє машину та виходить на тротуар, якщо о дев’ятій рухається вулицями міста на власному авто. Але інші учасники дорожнього руху так не роблять. Більш того, є особи, які лають чоловіка – вони навіть не розуміють, чого це він зупинив рух.
Алея Слави в РеніФото: Одеське життя
Що каже місцева влада?
Як розповідає заступник міського голови Олексій Самбурський, у Ренійській громаді загальнодержавну хвилину мовчання проводять в усіх комунальних закладах – у лікарні, школах, ЖКС, міськраді тощо, але на вулицях вона дійсно відсутня.
— Щоб люди зупиняли рух о дев’ятій, треба організувати звуковий сигнал, — каже пан Олексій. — Наявна система оповіщення про повітряні тривоги не розрахована на зміну звуку. Ми розглядаємо питання про встановлення Місцевої автоматизованої системи централізованого оповіщення (МАСЦО). Це програмно-технічний комплекс, призначений для інформування населення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, який передбачає і певні звукові сигнали, і голосові повідомлення.
Заступник міського голови Олексій СамбурськийФото: Одеське життя
За словами посадовця, на початку війни кожна громада окремо вирішувала, як саме попереджати населення про загрозу. Але зараз є Положення про єдину державну систему цивільного захисту і Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту, затверджені постановою Кабміну. Тобто є певні стандарти.
— Ми маємо намір доєднатись до МАСЦО, розробили технічне завдання (ТЗ), яке погодили з Державною службою з надзвичайних ситуацій, передбачили впровадження в Програмі цивільного захисту, — продовжує Олексій Самбурський. — Але МАСЦО — це дуже дорога система, це шестизначна сума. Чи зможе громада у наступному році профінансувати такі витрати, важко передбачити.
Сусіди вирішили питання без грошей
Тим часом у сусідніх громадах знайшли інші можливості щодо організації загальнодержавної хвилини мовчання. Навесні 2025 року у місті Болград о дев’ятій ранку на міську площу почали виходити робітники Болградської районної державної адміністрації. Щодня вмикають гучномовець з манометром, звучить Гімн України, більшість перехожих припиняють рух. Також у соціальних мережах на сторінках Болградської РДА та Болградської міської ради щоранку публікують дописи про хвилину мовчання.
Хвилина мовчання у м. Болград, центральна площаФото: Одеське життя
Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради взагалі у травні 2025 року ухвалив рішення про заходи загальнонаціональної хвилини мовчання на транспорті. Згідно з рішенням, автомобільні перевізники Ізмаїлу зобов’язані щоденно зупиняти рух автобусів і легкових авто (таксі) під час хвилини мовчання. Також виконком закликав мешканців громади, які перебувають за кермом о дев'ятій ранку, зупиняти транспорт — з дотриманням Правил дорожнього руху. На вулицях міста присутня патрульна поліція, яка зупиняє рух. Також тут і більшість перехожих доєднуться до хвилини мовчання.
Заклади освіти подають приклад
На противагу цьому, у закладах освіти як Городоцької, так і Ренійської громади хвилина мовчання – це щоденна традиція. І завжди під час уроку о 9.00 звучить гімн України та школярі встають у пошані.
— У нашому ліцеї хвилина мовчання стала доброю традицією, — зазначає директорка Городоцького ліцею №1, що на Хмельниччині, Світлана Станиця. — Щоранку о дев’ятій ми разом з учнями вшановуємо пам’ять загиблих захисників. Це виховує у дітей повагу, вдячність і розуміння цінності життя та миру.
Хвилина мовчання у Городоцькому ліцеї №1Фото: Городок.City
— Кожна школа, кожен вчитель окремо вирішують технічні питання. У когось встановлене нагадування у мобільному телефоні. Якщо в кабінеті є монітор, то вмикають відео, — розповідає в. о. начальника відділу освіти Ренійської міської ради Катерина Буценко. — Для нас, педагогічних працівників, дуже дивно, що не всі так роблять. У нас дуже багато свідомих людей, але на вулицях просто немає оповіщення.
— Щодня о дев'ятій ранку ми встановлюємо колонку в коридорі на другому поверсі із записом хвилини мовчання, — розповідає директорка Ренійської гімназії №1 Ольга Вєрєсова. — Уроки в кабінетах на мить зупиняються. Діти і вчителі прикладають долоні до серця. Коли звучить Гімн, багато дітей його співають, особливо учні початкової школи.
— Але наші учні не бачать, щоб хвилина мовчання була на вулицях міста — дорослі навкруги так не роблять, — додає Ірина Тихня, психологиня Ренійської гімназії №1. — Ми з колегами дуже занепокоєні цим і вже думали, що потрібно написати колективного листа до міської ради. Якщо не можна вирішити питання озвучення хвилини мовчання на території всього міста, це можна зробити хоча б локально. Наприклад, вмикати звук метронома на Алеї слави у парку.
Допоможемо зібрати підписи
Як зазначає голова громадської організації «Жіноча варта» у м. Рені Ольга Калугіна, потрібно діяти уже. Почати можна з того, що ветеран Юрій Джабінський від себе особисто чи від групи ветеранів напише листа до міськради з вимогою виконати Указ Президента та відреагувати на звернення очільника Одеської обласної військової адміністрації Олега Кіпера.
— Наша громадська організація допоможе зібрати підписи під таким листом, — каже Ольга Калугіна. — Думаю, у місті Рені можна розпочати з найжвавішого перехрестя Вознесенська-Морвокзальна: поліція може на хвилину перекривати тут рух. Думаю, що за місяць хвилина мовчання увійде в життя городян.
Меморіалізація та вшанування героїв війни
Загалом загальнонаціональна хвилина мовчання була запроваджена у березні 2022 року указом Президента України. І першим містом в Україні, де 9:00 перетворилася на ритуал вшанування пам’яті загиблих героїв і цивільних у російсько-українській війні, стала Вінниця.
Ольга ГончарФото: Городок.City
— Хвилина мовчання — це не просто колективний ритуал, який допомагає проживати втрату, — підкреслює психологиня Ольга Гончар, керівниця Центру ментального здоров’я Городоцької лікарні Хмельницької області. — Хвилина мовчання допомагає людям усвідомити, що відбувається навколо, нагадує, що в нашій країні триває війна. Та вона має два різних впливи — як позитивний для суспільства, так і болісний для рідних загиблих.
Як пояснює психологиня, для суспільства хвилина мовчання — це момент, коли посеред буденності, серед щоденних справ, о дев’ятій годині ми можемо зупинитися й вшанувати тих, хто віддав життя за Україну. Для рідних, з одного боку — це відчуття, що вони не самі у своєму болі й втраті, що суспільство пам’ятає. А з іншого — це може бути травматичним нагадуванням про пережите горе.
— І це може бути настільки болісно, що навіть виникає панічна атака, адже спогади про втрату повертаються з новою силою, — продовжує пані Ольга. — У такі моменти важливо, щоб поруч була людина, яка може обійняти, заспокоїти, сказати кілька слів підтримки. Якщо ж поряд нікого немає, але ви бачите, що комусь важко — не бійтеся підійти. Просте обіймання чи слова співчуття можуть мати велике значення. Головне — проявити людяність, такт і тепло.
Самі ж військові наголошують: їм важливо, аби про них пам’ятали не лише під час хвилини мовчання.
— Бо чомусь так виходить часто, що якщо якийсь день пам’яті чи хвилина мовчання, то всі згадують про нас, — каже Віктор Фандира, ветеран війни із Сатанівської громади Хмельницької області. – А в будні дні ніхто навіть не запитає, як ти.
Віктор ФандираФото: Городок.City
Як працюють символи пам’яті
Соціологи наголошують, що ритуали мають значення, коли за ними стоїть дія. Символи стають живими тоді, коли вони включають громаду, формують звичку і створюють емоційний зв’язок.
— Такі практики, як хвилина мовчання, — це не лише спосіб згадати полеглих, а й інструмент консолідації. Пам’ять — це не про минуле, а про спільне майбутнє, — зазначає соціологиня Олеся Гудзенко. — Якщо громада здатна зупинитися на хвилину разом, вона здатна й діяти разом.
Матеріал створено у співавторстві: Антоніни Бондаревої, Наталії Попович, Віри Лапи, Вікторії Чабанової, Маріанни Шкаврон.
