Між надією і невідомістю
27 грудня у Городку відбулася вже 38-ма акція на підтримку родин зниклих безвісти захисників України. Цього разу вона пройшла під символічним гаслом «Різдво в очікуванні рідних».
Щоб привернути увагу до проблеми пошуку зниклих воїнів, учасники акції створили тематичну інсталяцію на головній площі міста. У центрі — різдвяний стіл з кутею, цукерками, мандаринами, свічками та вінком. Навколо — порожні стільці, на спинках яких висять військові кітелі. Вони ніби чекають своїх власників, які ось-ось мають повернутися.
Поруч — фотографії зниклих безвісти воїнів, розміщені на маскувальній сітці під головною ялинкою громади. Уся інсталяція стала мовчазним, але промовистим закликом не забувати про тих, чия доля досі невідома, та підтримати родини, які живуть у постійному очікуванні.
«Ми чекаємо звістки, дзвінка, повідомлення, що він живий»
Ініціаторка оформлення інсталяції — учасниця акції Олена Нечай, яка розшукує свого брата.Жінка розповідає: для багатьох родин це Різдво минає без радості, але з надією.
Олена НечайФото: Городок.City
— Сьогодні в Україні тисячі людей живуть надією на коротке повідомлення «я живий» або дзвінок про обмін. Хтось чекає тиждень, а хтось — роками. У кожній такій родині за святковим столом залишається порожнє місце для рідної людини, яка обов'язково має повернутися. Різдво — це час, коли здійснюються бажання, і ми всім серцем бажаємо, щоб кожен зміг дочекатися своїх рідних вдома, — говорить Олена Нечай.
«Ми стали однією родиною»
Родини зниклих безвісти городоччан виходять на акцію щосуботи. За словами Вікторії Шпак, цього разу учасників було більше, ніж зазвичай. Ймовірно, саме через Різдво — родинне свято, коли відсутність близьких відчувається особливо гостро.
— Нас справді стало більше. Ми об’єдналися і стали, по суті, однією родиною. Підтримка родин військових дуже важлива для кожного з нас. Особисто для мене навіть просте запитання чи розмова вже полегшують стан — ти розумієш, що не сам, — ділиться Вікторія Шпак. — Я хочу подякувати всім за сьогоднішню акцію, присвячену Різдву і Святій вечері. Це перше Різдво без брата, який є єдиною моєю ріднею, бо ми рано втратили батьків. Я дуже сподіваюся, що наступного року ми зустрінемо свята разом.
Підтримка, яка дає сили
Учасники акції вкотре наголошують: підтримка громади для родин зниклих безвісти надзвичайно важлива. Сигнали автомобілів, спільна молитва, присутність небайдужих — усе це допомагає родинам не залишатися сам на сам зі своїм болем. Водночас акції є нагадуванням і про тих військових, які нині продовжують боронити Україну.
Волонтерка з Лісоводів Анастасія Басараба, чий батько зник у листопаді цього року на Запорізькому напрямку, каже, що такі зустрічі мають глибоке значення.
— Це Різдво я зустрічала без свого тата. Такі акції дуже важливі, бо вони нагадують, що війна триває, і що за кожною новиною стоять живі люди та їхні родини. Ми втратили надто багато, щоб опускати руки. Я прошу всіх: підтримуйте родини, які втратили своїх близьких, підтримуйте військових, які досі тримають оборону, і допомагайте. Разом ми — сила, — наголошує Анастасія.
Єднання громади
Секретар Городоцької міської ради Олена Гріх, яка підтримала учасників акції та допомогла в оформленні інсталяції, зазначає: щотижневі зустрічі стали важливою традицією для громади.
— Сьогодні в Городку відбулася 38-ма акція «Зниклі безвісти — не означає забуті». Вона різдвяна, але, на жаль, без святкового настрою, адже ми всі чекаємо наших хлопців. Родини знесилені, але не втрачають надії. Сьогоднішня інсталяція — це доказ того, що вони не здаються. Попри сумне Різдво, ми щиро віримо й сподіваємося, що наступного року всі наші військові знайдуться і повернуться додому, — зазначила Олена Гріх.
За інформацією Городоцької міської ради, станом на 27 грудня зниклими безвісти вважаються 96 мешканців громади.
