Хрещення Господнє
Водохреща — одне з найбільш шанованих свят зимового циклу, яке відзначається 6 січня в день Богоявлення та Хрещення Господнього. Про багатогранність традицій цього свята розповідають автори проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation.
Напередодні: Голодна кутя та суворий піст
У переддень свята українці дотримувалися суворого посту, хоча дітям, немічним, хворим та вагітним дозволялося їсти пісне. На вечірню службу йшли із посудинами — кухлями, глеками, пляшками, щоб набрати свяченої води.
Повертаючись додому, кропили двір, господарські споруди та худобу, лляли частину води в криницю, подекуди бризкали городи, щоб не було бур'янів. У хаті освячували «від усього злого» чотири кути, покуть, образи, піл і по черзі всю родину.
Особливе значення мав перший ковток води. На Звенигородщині освячену воду змішували з тією, що залишалася від попереднього Водохреща. До минулорічної води ставилися дуже шанобливо — її не можна було виливати. Існувало вірування, що опівночі на Водохреща «небеса розгортаються», а вода набуває цілющості.
Далі сідали вечеряти — це другий Святвечір або Голодна кутя, коли подавали лише пісні страви.
Заборони та обереги
На Звенигородщині вважали, що працювати після Нового року й до Водохреща можна лише вдень, а після заходу сонця — ні, бо кожен вечір є святим. Заборонялося також на вечір залишати надворі будь-які предмети одягу чи хатнього текстилю. Вірили, що в час освячення води нечиста сила тікає з болота й ховається в залишених речах.
Побутувала традиція малювати крейдою хрестики на посуді, образах, дверях, вікнах, сволоках, комині, грубі.
Йордан: мистецтво з льоду та калини
До святкування прикрашали місце освячення води — Йордан. Чоловіки вирубували на водоймах масивні хрести з льоду, престоли, ворота, подекуди створювали скульптурні композиції, у які заморожували сушені квіти, прикрашали калиною, обливали буряковим квасом для червоного кольору.
Місце освячення декорували килимами, рушниками, стрічками, могли ставити прикрашені ялинки, імітуючи інтер'єр храму.
Святкове вбрання та магічні властивості води
Зранку йшли до церкви у святковому вбранні. Чоловіки — в кожухах, підперезані яскравими поясами, у смушкових шапках та чоботах. Жінки — теж у кожухах, з поясним одягом залежно від регіону, підперізувалися поясами-крайками та пов'язували найкращі барвисті хустки.
Після урочистої служби священник освячував воду. Парафіяни набирали її в глечики, прикрашені сухоцвітом чи штучними квітами.
Фото: Ілюстрація: Маргарита Якименко
Вважалося, що йорданська вода набуває не лише цілющих, а й магічних властивостей. Дівчата на виданні прагнули найперше вмитися нею, а парубки спішили кинути снігову кулю у воду, щоб оббризкатися. Вірили: хто найбільше замочиться свяченою водою, матиме гаразди, щастя, здоров'я та багатство.
Рибалки занурювали у воду частину сітей, примовляючи «риба буде ловитися». На Гуцульщині вмочували постоли в ополонку, щоб у прийдешньому ноги не боліли.
Зимові розваги та пірнання в ополонку
Після обіду молодь розважалася. У багатьох місцевостях скобзалися на хургалі — конструкції, схожій на карусель. На водоймі встановлювали товсту порожнисту палицю, у яку встромляли тоншу й розкручувалися, ковзаючи по льоду.
Традиція пірнати в ополонку пов'язана з лікувальними та очисними властивостями йорданської води й характерна для різних етнографічних регіонів України та народів Європи, де православ'я було домінуючою релігією.
Сьогодні в українському соціумі точаться дискусії щодо цієї традиції. Є думка, що це явище виникло з російської культури. Дійсно, купання не було масовою традицією, однак науковці О. Потебня, М. Максимович, П. Чубинський, О. Кольберг, А. Свидницький, І. Огієнко фіксували цей обряд у своїх працях.
Подекуди в ополонках купали хворих дітей для зцілення. Молодь занурювалася в крижану воду і стріляла в повітря, щоб сповістити про очищення гріхів. Занурення не було обов'язковим — купалися лише найсміливіші, прагнучи убезпечити себе від хвороб упродовж року.
Особливим було символічне очищення для учасників новорічних переберій. Згідно з народними уявленнями, герої Кози й Маланки уподібнювалися до нечистої сили та мали змити із себе «скверну бісівських масок».
Відродження традицій
Після Хрещення Господнього заборонялося прати певний час. Вважали, що вода освячена, і коли хтось починає прати, то у воду починає лізти нечиста сила.
У період радянської окупації забороняли влаштовувати процесії на воді, однак це не стало перешкодою для людей, котрі зберегли церковні та світські обряди. З відновленням незалежності України відбулася ревіталізація традицій, пов'язаних зі святом Богоявлення.
Матеріал підготовлено на основі проєкту «Витоки» від Zagoriy Foundation. Автор матеріалу: Володимир Щибря
