Він доєднався до небесного війська
«Такий час. Така доля. Це наше випробування. Ми мусимо стійко ставитися до всього і тримати спину рівно», — ці слова Олександр Хамра написав своїй сестрі Олені Мацько перед тим, як вирушити на одне зі своїх завдань. У цьому короткому повідомленні — весь він: незламний, мудрий і відповідальний.
— Він був у нас найстаршим, наймудрішим, на нього завжди можна було покластися. Олександр безмежно любив Україну і понад усе пишався тим, що він — військовий, — крізь сльози пригадує Олена.
Лише три тижні тому він був удома, поруч із рідними. Олена згадує: перед від’їздом на фронт брат прощався з дружиною так ніжно і міцно її обійняв, наче відчував, що йде назавжди. 23 грудня серце воїна зупинилося. Тепер йому назавжди 36 років…
Олександр з Дружиною Лілею та сестрою ОленоюФото: Архів родини Героя
Шлях до лав захисників
Життєвий шлях Олександра розпочався третього квітня 1989 року в селі Зверхівці. Він ріс допитливим і життєрадісним хлопчиком: обожнював рибалку, ганяв м’яча з друзями на футбольному полі. Після початкової школи у Зверхівцях продовжив навчання у Сатанові. Згодом здобув фах юриста у столиці та пройшов строкову службу.
Олександр ХамраФото: Архів родини Героя
А вже у 2014-му, коли ворог прийшов на нашу землю, Олександр підписав контракт і став професійним військовим. Після завершення служби чоловік поїхав на заробітки до Польщі, намагаючись будувати мирне майбутнє. Але 24 лютого 2022 року змінило все. Поки тисячі людей шукали прихистку за кордоном, Олександр повернувся до України і робив усе можливе, щоб знову стати до строю.
— Він телефонував мені й просив приїхати до нього в Польщу, бо дуже переживав. Я не могла залишити чоловіка і благала брата залишитися там, у безпеці. Але він не слухав, — розповідає сестра воїна. — Уже першого березня 2022 року Олександр разом із дружиною був удома і першим ділом пішов до військкомату.
Олександр з дружиною Лілією, яку він ніжно називав ЛілюнеюФото: Архів
Там були величезні черги, і досвідченому воїну радили зачекати. Але він не міг знайти собі місця.
«Я потрібен там. У мене є досвід. Я повинен бути поруч із хлопцями», — повторював Олександр.
Він домігся свого і знову став до лав Збройних сил України.
Останнє завдання в Бахмутському районі
Олександр служив у найгарячіших точках. Особливо пишався тим, що потрапив до славетного 8-го полку. Він безмежно поважав своїх командирів і побратимів, завжди гарно про них відгукувався. А ще з великою шаною ставився до полеглих захисників.
Будучи на війні, Олександр не втрачав людяності: у хвилини затишшя рибалив — це було його найбільше хобі, а ще він дуже любив тварин.
19 грудня він востаннє зателефонував дружині. Востаннє сказав, як сильно її кохає, і пішов на завдання. Завдання було виконане, але ціна виявилася занадто високою — поранення, несумісне з життям. Разом із ним у вічність пішов і його побратим Микола. Їхні серця перестали битися в населеному пункті Свято-Покровськ Бахмутського району.
Голуб як символ вічності захисника
В останню дорогу захисників проводжали 30 грудня у Хмельницькому. Біля Свято-Георгіївського храму зібралися сотні людей: побратими, командири, друзі, однокласники, односельці та мешканці міста.
— Я бачила Олександра, прощалася з ним, але досі не віриться, що цієї світлої людини більше немає серед нас, — каже Тетяна Чеховська, яка теж втратила на цій війні сина. — Він був неймовірно позитивним. Завжди запитував: «Як ви?». Вони росли на одній вулиці, дружили… Це спільний біль для всіх нас.
Фото: Останній шлях воїнів
Коли похоронна процесія прибула до Алеї Слави, де майорять сотні прапорів, стався момент, який змусив усіх затамувати подих. У мить прощання до труни Олександра прилетів білий голуб. Він сів поруч, наче нагадуючи рідним: душа Героя не зникла безслідно — вона відлетіла у вічність, але назавжди залишиться поруч: у спогадах, молитвах і серцях.
У Олександра залишилися дружина, сестра, брат та троє племінників — Артем, який був і його похресником, Ліна та Єва. Для них дядько Сашко назавжди залишиться взірцем того, як треба любити свою землю — до останнього подиху, з рівною спиною і чесним серцем.
