Похорон у селі Бубнівка
Війна не обирає час, але вона обирає найкращих. 12 лютого Сатанівська громада схилила голови у глибокій скорботі. До рідної Бубнівки «на щиті» повернувся Олег Анатолійович Чайка — людина з великим серцем, яке занадто рано перестало битися.
Фото: Городок.City
Коріння, що тримало землю
Олег народився другого січня 1977 року в селі Бубнівка. Виріс у багатодітній родині, де змалечку пізнав ціну праці та справжньої любові до свого краю. Усе його життя було нерозривно пов’язане з рідним селом: тут він ріс, тут мужнів, тут будував плани на спокійне майбутнє.
— Навчався в Курівській школі, після закінчення — працював у лісовому господарстві, — пригадує староста села Бубнівка Микола Гензера. — Був добросовісною людиною із прекрасної сім’ї, де завжди всі разом трималися.
Чотири роки мужності
Коли поріг рідного дому переступила велика війна, Олег Чайка у березні став до лав Збройних сил України, аби захистити мирний сон своєї родини та рідної Бубнівки. Чотири довгі роки на фронті, найскладніші напрямки та щоденний ризик — такий бойовий шлях воїна.
— На Олега завжди можна було покластися. Він беззаперечно й професійно виконував усі накази. Це була дуже хороша, чуйна людина, для якої відповідальність понад усе, — згадує командир підрозділу Олександр Дячук.
Серце, що не витримало болю
Як пригадує командир воїна, Олег ніколи не скаржився на здоров’я. Навіть повертаючись з пекла війни, він беріг спокій близьких і не розповідав про пережите. Проте його душа розривалася від болю за побратимів та долю країни. Шостого лютого 2026 року серце воїна зупинилося.
Через тиждень після смерті, 12 лютого, односельчани зустріли свого Героя на колінах. Його останній шлях був встелений хвоєю — як символ вічної пам'яті та нев’янучої слави.
Світла людина з мозолистими руками
Для сусідів та друзів Олег Чайка назавжди залишиться прикладом щирості. Попри важку селянську працю, роботу в лісі та випалювання вугілля, він зберігав дивовижну легкість характеру.
— Він був світлим. Навіть на фронті ніколи не забував привітати зі святом, надіслати листівку чи просто запитати, як справи. Ми пам’ятаємо його ще з дитинства — як він, попри втому від господарства, завжди знаходив час погратися з нами, розважити. Це була людина, яка пізнавалася в дрібницях: допомогти донести сумку з городу, підтримати добрим словом, — ділиться спогадами сусідка Вікторія Бруско.
Герої не вмирають
Після прощальної служби у місцевому храмі Олега Чайку поховали з військовими почестями. Він не дожив лише рік до свого 50-річного ювілею. Йому назавжди залишиться 49.
