Спомини у Городку
13 лютого Городоцька громада знову зібралася разом — без гучних слів, але з глибоким усвідомленням втрати. На площі Героїв майдану згадували двох воїнів, чиї долі різні, але об’єднані спільною жертвою за Україну — Богдана Гаврилюка та Андрія Огороднічука.
Фото: Городок.City
На центральній площі Городка цього дня майоріли прапори з портретами полеглих захисників — мов тихі сторожі пам’яті, що дивилися в очі кожному, хто зупинявся. Поруч — розгорнутий державний стяг України, як знак єдності та вдячності. Із мікрофона лунали імена, дати, уривки життєвих історій Богдана Гаврилюка та Андрія Огороднічука: спогади про дитинство, шлях у військо, останній бій. Люди слухали мовчки, аби зберегти ці історії — як частину спільної пам’яті громади.
— День роковин — це не лише про біль, а й про відповідальність: пам’ятати, говорити вголос, передавати цю пам’ять далі, — сказала Олександра Білик, городоччанка. — Бо поки громада збирається разом, поки звучать імена наших захисників — вони залишаються з нами. У споминах. У тиші. У спільній силі не забути.
Історія Богдана Гаврилюка
Богдан Гаврилюк народився та зростав у селі Завадинці Городоцької громади. Він був єдиним сином у сім’ї. Серед ровесників вирізнявся добротою й працелюбністю. Після закінчення місцевої школи здобував спеціальність у Лісоводському професійно-аграрному ліцеї. Мав багато друзів, із повагою ставився до старших. Як пригадують односельці, допомагав усім, бо був працьовитим і відповідальним.
— І бабусі по господарству допомагав, і сусідам, — згадувала перша вчителька Героя Аліна Мазур. — Бувало, йде вулицею, бачить, що хтось працює на городі і одразу пропонує допомогу. Не цурався жодної роботи. Працював там, де можна було заробити копійку.
Фото: Городок.City
Військову форму Богдан одягнув восени 2023 року. Після вишколу захищав країну на Запорізькому напрямку. Служив навідником гірсько-штурмового взводу. 14 лютого його життя обірвалося внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Він не дожив до свого 32-го дня народження три місяці. Провели Героя в останню путь 22 лютого.
Історія Андрія Огороднічука
Андрій Огороднічук народився 13 січня 1984 року в місті Хмельницький. Був сиротою, не мав ні братів, ні сестер. Єдиною рідною людиною для нього залишалася бабуся. Згодом доля привела його до Городка. Тут він одружився та разом із дружиною виховував сина Олексія.
Фото: Городок.City
— Це була дуже гарна сім’я. Від Андрія ніхто ніколи не чув поганого слова. Тесть і теща стали для нього батьками, яких він не мав. Та, на жаль, сімейне життя не склалося. З часом подружжя розлучилося, і Андрій повернувся до Хмельницького. Син залишився з матір’ю в Городку. Навчався у четвертому ліцеї, зараз він студент, — розповідала в день похорону воїна городоччанка Лідія Клепацька.
Під час повномасштабної війни Андрій Огороднічук проходив військову службу за контрактом. Служив стрільцем-помічником гранатометника 3-го механізованого батальйону. Загинув 13 лютого поблизу міста Покровськ Донецької області. Поховали захисника 21 лютого на Алеї Слави у Городку.
Посмертно воїна нагороджено орденом «Хрест Героя», який передали його синові. Також йому присвоєно звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади».
