Історія вчительки, яка вчила дітей людяності
— Сидів тихенько на задній парті, а тепер бач — навчився говорити! — сміється Ольга Олексіївна Гонтар, розглядаючи гостя.
Цей «учень із задньої парти» сьогодні — староста села Скіпче Володимир Сінгілевич. 17 лютого він прийшов до своєї вчительки не із зошитами, а з квітами. Привід особливий — Ользі Олексіївні виповнилося 95 років. Майже сорок із них вона віддала місцевій школі.
Ольга Гонтар родом із Полонської громади. Вона народилася у 1931-му, тож її дитяча пам’ять зафіксувала те, про що зараз пишуть у підручниках історії. Вона досі пам’ятає, як батьки, затамувавши подих, ховали зерно від радянської влади, аби прогодувати п’ятьох дітей. Ті важкі моменти виховали в ній неймовірну жагу до знань — дівчина вірила, що освіта стане її квитком у краще життя.
Фото молодої Ольги ГончарФото: Сімейний архів
Після філологічного факультету в Кам’янець-Подільському доля закинула її на край світу. Ольга вийшла заміж за військового льотчика Степана і поїхала за чоловіком на Забайкалля. Там, на чужині, й розпочала свій шлях учительки. Але серце тягнулося додому.
Подружжя повернулося в Україну та оселилося у селі Скіпче. Виховували двох синів — Сергія та Олександра. Проте сімейне щастя обірвалося надто рано – у 1967 році Степан Дмитрович помер. Ольга Олексіївна залишилася вдовою у розквіті літ. Більше заміж не виходила — усю свою любов і невичерпну енергію віддала синам та чужим дітям, які згодом ставали їй рідними.
«Вона вчила нас бути Людьми»
Ольга Олексіївна багато років викладала у Скіпчанській школі німецьку та російську мови. Була вимогливою до своїх учнів, але вони її любили.
— Коли я перейшла у п'ятий клас, Ольга Олексіївна стала моєю класною керівницею, — згадує нинішня директорка школи Оксана Когут. — Вона обожнювала дисципліну, але понад усе вчила нас бути порядними. Прищеплювала любов до неньки України і хотіла, щоб ми стали людьми, якими вона зможе пишатися. І саме завдяки їй я теж обрала шлях вчителя.
Після виходу на пенсію освітянка не зраджувала своїм звичкам. У вільний час займалася бджільництвом, багато читала. І нині книжки — її щоденна потреба. Коли гості прийшли привітати ювілярку зі святом, застали її в кімнаті з книжкою у руках.
— Вона постійно просить принести їй нову книжку. Багато читає про війну, знає все, що відбувається в країні. Передплачує газети, — розповідає невістка Любов Гонтар, яка живе разом із нею.
В Ольги Олексіївни велика родина — двоє синів, четверо онуків і семеро правнуків. Вони часто навідуються, слухають її спогади й вірші, які вона й досі вчить напам’ять.
З ювілеєм Ольгу Олексіївну вітали представники місцевої влади, аграрії, вчителі та вся велика родина. Фото: Городок.Citу
На свій 95-й день народження Ольга Олексіївна отримала багато подарунків від влади, аграріїв та рідної школи. Але найбільше вона цінувала увагу. Слухала кожного, дякувала і, як справжня вчителька, давала настанову: «Найважливіше — завжди залишатися людиною і цінувати тих, хто поруч».
