Біль, що став спільною силою
24 лютого, у четверту річницю повномасштабного російського вторгнення, мешканці Городка схилили голови перед тими, хто став щитом для України. Представники місцевої та обласної влади, школярі, вчителі й небайдужі містяни об’єдналися у загальнонаціональній хвилині мовчання, щоб вшанувати земляків, які віддали життя за волю України. Пам’ятні заходи відбулися у центрі міста, біля Стели пам’яті та на Алеї Слави в мікрорайоні «Новий цукровий завод».
Біль матері: «Немає більшого горя, ніж ховати дітей»
Серед присутніх на заходах — багато жінок у чорних хустках. Для них кожна дата в календарі — це день пам’яті. Тамара Петрівна Моцна, жителька села Завадинці, прийшла вшанувати сина, якого привезли додому на щиті.
— Дуже тяжкий день... За ці чотири роки ми втратили стільки дітей... Хтось не повернувся з полону, хтось зник безвісти, а хтось, як мій син, спочиває на цвинтарі у рідному селі. Мамам дуже важко, дітям, що лишилися сиротами, — ще важче. Ми маємо пам’ятати їх усіх, кожного поіменно, щоб це ніколи не повторилося, щоб нарешті настав мир, — крізь сльози ділиться жінка.
Захід у центрі містаФото: Городок.Сity
Обов'язок дружини: «Пам'ять має жити у діях»
Для родин загиблих меморіальні заходи — це не лише квіти, а й обіцянка продовжувати справу своїх близьких. Дружина захисника Олександра Пєлєшенка Діана впевнена: про Героїв треба розповідати на весь світ.
— Дуже швидко минає час, дуже багато загиблих, дуже багато поранених. І дуже важливо пам'ятати про кожного захисника і захисницю, які віддали життя за Україну. Важливо організовувати заходи, які увіковічнюють імена наших чоловіків. Мій Олександр був видатним важкоатлетом, мав досягнення світового рівня. Тому вже другий рік поспіль я організовую змагання на його честь. Цьогоріч, 10 травня, у Хмельницькому знову відбудеться турнір пам’яті мого чоловіка. Ми маємо говорити про них, щоб ця пам’ять передавалася наступним поколінням, — розповідає дружина Героя.
Голос молоді: «Ми навчилися цінувати ранок»
Для учнів Городоцьких ліцеїв війна стала частиною їхнього дорослішання. Вони прийшли на заходи памʼяті, тримаючи в руках портрети тих, хто ще вчора сидів за тими ж партами.
— Сьогодні для нас трагічний день, — зазначила учениця Городоцького ліцею № 2 Наталія Гусак на заході в мікрорайоні «Новий цукровий завод». — Багато випускників нашого закладу, багато наших захисників загинули на цій війні. Саме тому ми маємо об’єднуватися, приходити сюди та берегти пам’ять про кожного Героя. Це наш обов'язок.
Її думку підхоплює Анастасія Брила, учениця Городоцького ліцею №1, яка взяла участь у Ході памʼяті у центрі міста.
— Ми навчилися цінувати найпростіші речі: ранок без вибухів, можливість обійняти рідних чи просто піти на навчання. Нам слід завжди пам’ятати, якою страшною ціною ми за це платимо, — сказала ліцеїстка.
Після урочистого виконання Державного Гімну України присутні поклали червоні гвоздики: до підніжжя пам’ятника Матері, що тримає на руках загиблого сина та до Стели памʼяті. Схиливши голови на знак вдячності, городоччани вкотре підтвердили: пам’ять про подвиг співвітчизників житиме вічно.
Страшні цифри
Війна не оминула жоден куточок нашої громади. На сьогодні офіційні дані щодо втрат у Городоцькій громаді є наступними:
-
107 військовослужбовців — офіційно підтверджені втрати; вони знайшли вічний спокій на кладовищах нашої громади.
-
97 захисників — вважаються зниклими безвісти. Їхня доля наразі невідома, проте громада не припиняє боротьбу за кожного.
Щосуботи у місті триває акція «Зниклі безвісти не означає забуті». Це майданчик підтримки для родин, які живуть між надією та невідомістю.
