Унікальна колекція
Нещодавно ми вже переказували вам історії, які розповідає старовинна цегла тим, хто вміє слухати. У продовження теми публікуємо інтерв’ю із колекціонером зі Львова Олександром Волковим, котрий за понад 17 років зібрав понад тисячу старовинних цеглин. Що цікавого є в колекції та навіщо збирати цеглу, пан Олександр розповів журналістам Гарду та Городка.
Хто такі філобрікери
Олександр Волков — історик, журналіст та фотограф зі Львова. Саме він є автором терміну, що об’єднує людей, які цікавляться цеглою.
«За аналогією з філателістами, люди, які займаються колекціонуванням цегли, називаються філобрікери. Філо — це прихильник, брік — англійською цегла», — пояснює колекціонер.
Раніше Олександр працював у львівському видавництві «Центр Європи», яке займається путівниками, туристичною та історичною літературою. Відтак він багато мандрував Україною, досліджуючи різноманітні туристичні об’єкти. Він згадує: «На жаль, багато з тих об'єктів перебувають у руїнах. І на тих руїнах можна було знайти артефакти минулих часів».
Замість глечика із золотом принесли цеглу
Дослідника спершу зацікавила дахівка з написами, які позначали виробників. Згодом разом із заступником директора Львівської картинної галереї Володимиром Пшиком мандрували місцинами, де колись були замки, що не збереглися до нашого часу. Олександр згадує: «В одному з сіл на руїнах замку стоїть звичайна сільська хата. Спитали тих мешканців: «Може, ви щось знаходили цікаве?» Кажуть: «Так, знаходили». Я думаю: «О, зараз глечик з золотом принесуть». Глечик не приносять, приносять цеглу». Ця цеглина 19 століття і стала першим експонатом в колекції, з якого все почалося.
Колекція цегли
«Завдяки своєму хобі познайомився з багатьма цікавими людьми, які теж цим захоплюються. Це насамперед спілкування, обмін досвідом», — каже колекціонер. Деякі люди купують цеглу, але Олександр вважає інакше: «Я вважаю, що купувати чи продавати — це нецікаво. Цікаво самому відшукати. Колись ми відпочивали в Карпатах, то дружина з річки витягнула обточений шматок цегли з фрагментом клейма. Цеглина досить довго у воді лежала, і її течія обтесала. Дивишся на такі знахідки і згадуєш приємні моменти свого життя».
Зараз колекція налічує понад тисячу екземплярів. Коли цегла потрапляє до зібрання, її спершу потрібно відреставрувати. Олександр пояснює: існують спеціальні технології — спочатку механічним способом знімається вапняний наліт, також цеглу потрібно замочувати у воді та обробляти певним чином. Тож реставрація займає чимало часу.
Цегла з усіх усюд
Найважче, за словами колекціонера, це — віднайти, хто був виробником цегли. Зразки прибувають із різних міст і країн: «З Польщі мені подарували цеглу XVIII століття з клеймом графського герба Радван (Radwan). А ось — клеймо з ініціалами графа Романа Потоцького. Це той Потоцький, який побудував палац у нас у Львові на вулиці Коперника, це його ініціали і родовий герб Пілява (шляхетський герб Pilawa). Рід Потоцьких був численний і багатий. Вони володіли багатьма маєтками на території України: тут, у Львівській області, на Волині, у Вінницькій, Хмельницькій областях. У Вінницькій області тому самому Роману Потоцькому належав цукровий завод під Вінницею. І коли ти їздиш по тих всіх місцях, по-перше, бачиш багато чого цікавого, пам'яток, а по-друге, можна щось знайти і поповнити свою колекцію».
З цікавого — у своїй колекції пан Олександр має кілька цеглин з клеймами однофамільців.
Олександр спілкується з однодумцями з різних країн на тематичних форумах, а також двічі відвідував зустрічі колекціонерів в Європі, де цікавість до старовинної цегли дуже висока: є поціновувачі, котрі мають в колекціях по 10-15 тисяч штук. Продавати цеглу на зустрічах не дозволяється, проте можна обмінятися та дарувати. Пан Олександр показує подарунки від колег: цеглу з Великобританії, дахівку з Італії: «Десь 16 чи 17 століття. Тоді це робили вручну. Майстер закладав глину в форму, а потім пальцями проводив, знімав зайву глину. І лишались такі сліди від пальців. Причому на всіх вони різні. І тому жодної цегли чи дахівки немає однакової».
Львівська цегла: свідок історії міста
А ще в колекції є антична черепиця.
«У Львові були дуже багаті поклади глини. Місто розвивалося стрімко і мало велику потребу в цеглі. Тут було близько 20 цегелень», — розповідає історик.
Цегельні часто переходили з рук в руки, мінялися власники, клейма на цеглі і навіть дизайн клейм. Нині для колекціонерів важливо ідентифікувати знайдене клеймо з конкретним виробником цегли. Клеймо в ті часи було водночас і рекламою, і гарантією якості. Зазвичай більшість підприємців ставили на цеглі своє прізвище або ініціали: за повним прізвищем легше відшукати виробника, а от за двома літерами — вже складніше. Треба переглядати промислово-торгові довідники, які раніше виходили щороку. Якщо виробник рекламував свій товар у такому каталозі, є шанс його визначити. «Часто трапляються на цеглі єврейські прізвища. Але траплялися й українські виробники, які навіть в ті часи, коли Львів і Галичина входили до складу Польщі, ставили клейма українськими літерами».
Часто ставили клейма з назвами місцевості. Приміром, цегла з написом Wulka — з сучасного району вулиці Сахарова у Львові. Є і ще клейма з назвами районів Львова: Сихів, Козельники, Кульпарків.
Фото: Юлія Савва
Кожна цеглина — шматок історії
На питання, чому важливо збирати стару цеглу, пан Олександр відповідає так: «Це все шматки історії. Було б дуже прикро, якби та історія просто зникла. Часто буває, що зносять якусь стару хатину, вважаючи, що вона не має жодної цінності. Тоді будівельне сміття йде на підсипку доріг тощо». Колекціонери цегли повідомляють одне одному про такі випадки, щоб колеги могли пошукати щось цікаве: «Адже це все треба врятувати», — впевнений дослідник.
Наразі частина колекції зберігається в гаражі, але й тут бракує місця, аби поставити кожну цеглинку так, щоб її можна було роздивитися. Олександр Волков мріє виставити свою колекцію у загальний доступ, щоби люди могли подивитися на кожен експонат. «Хотілося б зробити музей, якусь експозицію, але поки що воно зберігається ось тут», — каже Олександр.
Підготувала Юлія Савва із Гард.Сity
