Вшанування памʼяті захисників
Сьоме квітня. На площі Героїв Майдану особлива тиша, яку перериває лише запис голосу, що розповідає про життя двох воїнів. Це не просто офіційний захід, а традиція, яка вже другий рік поспіль збирає громаду, аби в день загибелі захисників ще раз вимовити їхні імена вголос.
Цього дня місто згадувало Віталія Курсова та Миколу Верхомія. Городоччани розгорнули великий Державний прапор та стяги з портретами воїнів. Обличчя на знаменах ніби дивилися на рідне місто, за яке вони свого часу пішли воювати.
Історія Віталія Курсова
Віталій Курсов народився і виріс у Городку. Навчався у ліцеї №4, найбільше цікавився точними науками — математикою, фізикою та хімією. Після дев’ятого класу вступив до коледжу, згодом продовжив навчання на факультеті телекомунікацій у Львівській політехніці.
Після здобуття освіти Віталій заснував власну фірму у Хмельницькому, очолював колектив із 40 осіб. Був генпідрядником «Укртелекому». По всій Хмельницькій області проводив Інтернет між населеними пунктами.
З початком повномасштабного вторгнення він долучився до лав Збройних сил України, адже з дитинства мріяв про військову карʼєру. Першого березня 2022 його мрія здійснилася – він став бійцем 8-го полку спеціального призначення Сил спеціальних операцій. Спершу пройшов підготовку, після чого виконував бойові завдання на передовій.
— Він виконував різні завдання – був і кулеметником, і мінером, і працював зі зброєю як інженер. Більше року провів на фронті, — розповідав батько військового. — Фактично це була робота розвідника-диверсанта – вони заходили в тил ворога, проводили розвідку, передавали координати.
Сьомого квітня 2023 року Віталій успішно виконав бойове завдання поблизу Бахмута. Повертаючись разом із побратимом, вони підірвалися на мінній розтяжці. 34-річний військовий загинув на місці. Його побратим із Деражні прожив ще два дні, однак лікарям не вдалося його врятувати.
Обох захисників поховали 11 квітня на Алеї Слави у Хмельницькому. Віталія Курсова посмертно відзначили державними нагородами від Президента України та Головнокомандувача Збройних сил України.
Історія Миколи Верхомія
Микола Верхомій народився у Підлісному Олексинці. Через складне матеріальне становище його навчання у звичайній школі періодично чергувалося із навчанням у закладах інтернатного типу. Згодом пройшов строкову службу у повітрянодесантних військах і після демобілізації повернувся додому.
У рідному селі Микола створив сім’ю — разом із дружиною виховували чотирьох дітей. Однак через те, що шлюб офіційно не був оформлений, чоловіка мобілізували першого січня 2015 року.
Вишкіл він проходив у військовій частині в місті Яворів. Там швидко здобув авторитет серед побратимів і командування. Городоччанина характеризували як спокійного, відповідального та дисциплінованого військового. Згодом йому запропонували залишитися у частині інструктором із водіння.
— Його поважали всі без винятку. Він підготував чимало спеціалістів, які поїхали в зону АТО. Але, на жаль, себе не вберіг, — розповідав командир навчальної роти Олег Сидорчук.
Восьмого квітня 2015 року під час переміщення техніки з боксів на полігон Микола зазнав важких травм. Його доправили до військового госпіталю у Львові, однак під час операції через сильну внутрішню кровотечу врятувати життя не вдалося. 40-річного військового поховали 11 квітня у рідному селі. У 2025 році йому посмертно присвоєне звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади».
