Вшанування памʼяті полеглого воїна
17 травня минуло чотири роки відтоді, як війна забрала життя Олександра Дезіка. Наступного дня, 18 травня, у Городку вшанували пам’ять захисника хвилиною мовчання.
У цей момент на сходах будівлі міської ради розгорнули два стяги — синьо-жовтий прапор України та стяг із портретом воїна. Традиційно, після загальнонаціональної хвилини мовчання, в аудіозаписі лунала історія життя захисника. Також рідні воїна поклали квіти до стели «Це моє небо. Це моя земля».
Історія Олександра Дезіка
Олександр був єдиною дитиною в родині. Мати виховувала його самотужки. Поки вона працювала, хлопчиком опікувалася бабуся, а головним життєвим прикладом для малого Сашка став дідусь.
Зростав Олександр у рідному Городку. Спочатку навчався у Городоцькій початковій школі, а згодом — у Городоцькому ліцеї №2. Після школи юнак здобув фах зварювальника у Ярмолинцях. Він мріяв про вищу освіту, однак життєві обставини склалися інакше.
Повернувшись із армії, вирішив пов’язати своє життя з військовою справою. 26 лютого 2021 року Олександр підписав контракт і розпочав службу в лавах Збройних сил України.
Олександр ДезікФото: Архів сім'ї Дезіків
Під час повномасшабного вторгнення військовий брав участь у звільненні Бучі від російських окупантів. Згодом талановитого командира гармати направили до Польщі, де він успішно опанував сучасні зразки іноземного озброєння. Після навчання Олександр разом із побратимами вирушив боронити Донбас.
Навесні, 2022 року, під час Великодніх свят, воїн освідчився своїй коханій Анастасії, яка родом із Харківщини. Проте одружитися їм так і не судилося.
Олександр зі своєю коханою Анастасією Фото: Архів сім'ї Дезіків
17 травня внаслідок ворожого ракетного удару комплексу «Точка-У» на Донбасі серце хороброго воїна зупинилося. До рідного міста на щиті Олександр Дезік повернувся 20 травня. Поховали захисника на Алеї Слави. Сьогодні його ім’ям названа вулиця, на якій він проживав. У 2025 році йому посмертно присвоїли звання «Почесний громадянин Городоцької міської територіальної громади».
