Три монологи городоцьких активістів про виклики, творчість і опір змінам
Від Громадського бюджету до Арки закоханих. У Городку живуть та реалізують проєкти різного штибу активісти — люди, які мріють кожним своїм кроком бути корисними для міста. Та, попри бажання зробити Городоччину кращою, всі вони також зустрічаються з опором — страхом перед змінами та бюрократією.
Хто і навіщо змінює Городок? Які перспективи має громада? І чи правда, що будь-хто може залишити свій слід у літописі рідного краю? Городок.City розповідає три історії місцевих активістів.
«Немає нічого неможливого!»
Юна городоччанка завжди у вирі подій. І як вона зазначає — у неї немає роботи. Те, чим вона займається — це її життя.
У її погляді часто помітний виклик. І якщо перед нею зачиняються одні двері, вона шукає інші.
— Я переконана, що якщо не спрацьовує план «А», то можна розробити і план «Б», який може бути кращим за попередній, — каже Катерина Бігняк — городоччанка, депутатка, координаторка багатьох проєктів, які реалізовані на Городоччині.
За чотири роки Катерині вдалося реалізувати два потужних проєкти у Городоцькій громаді. Один із них — Громадський бюджет, інший — Школа природничого напрямку. Свій шлях у проєктному менеджменті дівчина розпочинала, ще працюючи у Городоцькій міській раді.
«У 2018-2019 роках я працювала у міській раді, де займала посаду начальника відділу економічного розвитку та інвестицій. Працювала над багатьма проєктами, чотири з яких уже реалізовані — це будівництво очисних споруд у Городку, Центр надання адміністративних послуг (Програма «U-LEAD з Європою»), встановлення котельні у дитсадку та м'які освітні проєкти (IREX). А також працювала над великим проєктом із бізнес складовою — будівництво молочного міні-цеху, над яким зараз продовжують працювати мої колеги з Городоцької міської ради.
Важливе місце у той період займала ідея запуску програми Громадського бюджету. Пам'ятаю, було кілька спроб впровадити проєкт, на сесії кілька разів презентувала ідею, але тоді, з різних причин, проєкт не запустили.
Скажу відверто: реалізувати такого роду ідею непросто. Завжди є опір змінам, важко запроваджувати нові процеси. Однак, на мою думку, на все свій час. Хоч тоді і не вдалося запустити проєкт, я знала, що настане момент і все запрацює й у нашій громаді.
Пояснити, чому це потрібно, чому важливо виділити кошти на реалізацію громадських ініціатив, було непросто. Хоча й були зі мною однодумці та чудові колеги, які також працювали над реалізацією цієї ідеї. Однак тоді довелося «поставити на паузу» роботу над ідеєю.
Я розпочала роботу ще над одним цікавим та важливим проєктом, але продовжувала цікавитися історіями успіху та особливостями запровадження інструментів участі громадян в інших громадах, у тому числі і Громадським бюджетом.
Зараз ситуація змінилася — настав момент, міський голова підтримала нашу ідею… Отже, у березні 2021 року депутати, у числі яких вже була і я, проголосували за запуск проєкту. Я була щаслива розпочати цю роботу. Активно почали працювати зі мною мої друзі, а також колеги з міської ради. Були і спірні моменти, але ми впоралися. І вже цього року буде реалізовано 11 проєктів.
Скажу одну річ: інколи деякі проєкти можна призупинити, продовжувати рухатися далі вперед і, коли настане момент, скористатися відповідною можливостю для їх реалізації. Якщо ви вірите в це, наполегливо працюєте, формуєте правильну команду, любите свою справу і бачите кінцеву ціль — то немає нічого неможливого — все реалізується.
І в цьому я переконалася, працюючи над наступним своїм проєктом. Це Школа природничого напрямку — проєкт, який стало можливо реалізувати спільно та з великою підтримкою компанії ТОВ «Юрія-Фарм».
Цей проєкт став для мене точкою росту, хоч і був непростий на початку. Я знала, що хочу, щоб наша Школа стала унікальною, щоб у нас навчатися було цікаво: сучасні методи в освіті, професійна лабораторія, класні спеціалісти. Важливо, щоб наші випускники мали гарні знання, були конкурентоспроможними. А для цього потрібно організувати все на високому рівні. І зробити унікальну школу.
Перше, що я зробила — почала вивчати діяльність схожих шкіл в Україні та за кордоном. Опрацьовувала необхідну літературу. Перша книга, яку я прочитала, — це Тоні Вагнер "Створення інноваторів. Як виховати молодь, яка змінить світ". Дізналася про сучасні способи організації освітнього процесу, зокрема STEM-освіту, яка охоплює природничі науки (Science), технології (Technology), технічну творчість (Engineering), мистецтво (Art) і математику (Mathematics). І почала реалізацію.
Адже один із ключових кроків на шляху до досягнення цілі — це правильно підібрана команда, її злагоджена робота. Я слухала кожного вчителя: чи було мені зрозуміло, що він пояснює. Разом із нашими педагогами їздила на навчання. Сьогодні у Школі працюють креативні вчителі, відкриті до нового, до праці, до креативу. Навчаються 16 учнів.
Школа природничого напрямку дала поштовх до створення інших проєктів, які — я впевнена — ми успішно реалізуємо, адже люди, які мене оточують — це чудова команда креативних, наполегливих і творчих людей. І дуже важливо розуміти, з ким ти працюєш, як і заради чого.
Тож для мене секрет успіху простий — це любов до проєкту та ідеї, наполегливість, надійна команда, правильно визначені цілі та завдання, розроблені кроки для досягнення кінцевої мети, аналіз результатів кінцевих та проміжних, а також віра у своїх людей — усе це в підсумку дає чудові результати, будьте впевнені. Успіху!»
З дитинства хотів зробити щось особливе для Городка
Його руки — спрацьовані, а у погляді — велика любов до рідного міста. Його оригінальні ковані вироби прикрашають вулиці міста Городок, а витвори мистецтва красуються на багатьох подвір’ях жителів усієї громади.
— На різні ідеї мене надихають рідні. І часто, захопившись роботою, навіть не помічаю, як летить час, - каже городоцький коваль.
Місцевого підприємця і талановитого коваля Руслана Барабашина добре знають городоччани. Разом із тим, він є активним громадським діячем і, попри свою велику зайнятість, встигає працювати над розвитком рідного міста і цілеспрямовано втілювати гарні мрії у життя. Городоччанин вважає: якщо людина прагне зробити щось добре, то вона може гори звернути. Цим городоччанин і займається.
«Я ще з дитинства хотів зробити щось особливе для Городка — залишити тут якусь згадку про себе, щоб це було чимось оригінальним і дарувало людям радість. Минав час, я виріс, здобув професію, одружився, почав займатися підприємницькою діяльністю, і дитячі ідеї відійшли на другий план.
Згодом я почав подорожувати. Відвідував різні міста України та світу і дорогою часто звертав увагу на скульптури, пам'ятки історії та інші дивовижні речі, що прикрашають вулиці міст. У нашому Городку таких речей дуже мало. І тоді я пригадав свою дитячу мрію і вирішив все-таки втілити її у життя.
Я не знав, що це буде… Довго думав, працював на ентузіазмі. Спершу я планував встановити десь у центральні частині міста оригінальну лавку, зроблену власноруч. Втім, поспілкувавшись із тодішньою місцевою владою, вирішив створити більш масштабний проєкт. Таким чином у місті з’явилася ексклюзивна річ — «Арка закоханих».
Пригадую, це було у 2016 році. Я так захопився цією ідеєю, що скував арку десь за три тижні. І вже у День святого Валентина, 14 лютого, разом із тодішнім міським головою Василем Підлісним урочисто перерізав стрічку. І пообіцяв городоччанам, що це лише початок моїх благодійних внесків у розвиток міста Городок. Адже приємно було спостерігати за реакцією людей на такий подарунок.
Я навіть не очікував, що Арка закоханих відтоді стане улюбленим місцем усіх містян. Молоді люди тут призначають побачення, освідчуються у коханні. А помиритися пари можуть на спеціальній лавочці примирення. Приємно бачити, як біля Арки закоханих фотографуються весільні пари і щороку тут відбуваються святкові заходи до Дня святого Валентина.
Прикро було побачити, наприклад, що метелики, які прикрашали лавочки, вже кудись «полетіли»... Я не розумію, навіщо ламати речі, над якими хтось працював? Людина ж вкладала у них свої фінанси, час і частинку себе...
Але навіть такі злі вчинки земляків не знищують мого бажання робити далі добро. Зараз я мрію у місті встановити пам'ятник-фігуру бабусі з онуками. На мою думку, ми бабусям приділяємо надто мало часу й уваги.
На цю ідею надихнули мене мої бабусі, про яких у мене залишилося багато теплих спогадів. А тепер і моя мама стала бабусею, бо в мене, як у тому мультфільмі — четверо синочків і лапочка дочка. Тож, думаю, моїй мамі ця скульптура також сподобається.
Коли і в якій частині міста Городка з’явиться нова унікальна скульптура, я ще не знаю. Поки що це лише ідея, над якою я працюю. Хочу знайти унікальний силует бабусі, який би уособив любов городоцьких жінок до своїх дітей та онуків, їхню жертовність і часто важку працю.»
«Хочу жити так, щоб не було соромно дивитися людям у вічі»
Твердість характеру, навіть певна суворість, внутрішній стержень та стійка життєва позиція. Таке перше враження справляє на оточуючих онук видатного городоцького господаря Анатолія Битого — Андрій.
— Я хочу жити так, щоб не було соромно дивитися людям у вічі. І це позиція моя і мого дідуся Анатолія Івановича, — зазначає городоччанин.
Андрій Битий очолив ТДВ «Городоцьке» 16 червня 2020 року, змінивши на цій посаді свого дідуся Анатолія Битого. На загальних зборах учасники товариства одностайно підтримали його кандидатуру. Адже, маючи економічну освіту, він чудово опанував сільське господарство. Він вміє і знає, як берегти сімейні цінності і примножувати здобутки минулої епохи.
«Мій дідусь Анатолій Іванович усе своє життя присвятив садівництву. І рік тому переді мною постала ціль: не опустити ту планку, яку він задав. Тому, очоливши підприємство, поставив перед собою перше завдання: осучаснення і модернізація підприємства.
Хоча, відверто кажучи, сьогодні в країні важко не тільки розвивати підприємство, а й втримати його на плаву і йти в ногу з часом. Багато видів діяльності втрачають популярність. Те, що було популярним ще кілька десятків років тому на Городоччині (заводи, комбінати, садівництво та тваринництво), сьогодні відійшло у минуле.
Але садівництво і досі залишається візитівкою Городоччини, яку ми не маємо права втрачати. Це наш імідж зокрема і імідж Городоччини загалом. Тому бережемо цю справу — нашу сімейну реліквію.
Я вивчив правила ведення сільського господарства. Продовжую садити нові сади. До прикладу, за 2020 рік посадили близько 10 гектарів саду. Загалом сьогодні у нас 170 гектарів яблуневого саду — це 630 тисяч дерев.
Тому минулого року наше підприємство увійшло до Всеукраїнської Асоціації Укрсадпром, щоб обмінюватися досвідом між садівниками, позиціонувати себе як одного із гравців фруктового ринку України і брендувати Городоччину. Бо садоводи не можуть залишатись осторонь та мають захистити інтереси українського садівництва.
І ще така моя мета — створювати робочі місця у Городку. Сьогодні у нас працює понад 100 постійних працівників. Окрім того, наймаємо і на сезонні роботи місцевих жителів.
І скажу так: моя робота приносить мені задоволення, бо це — наша сімейна справа. І планів у нас ще багато: плануємо відкрити переробку продукції та брендувати Городоччину на теренах Європи, але потрібно пережити земельну реформу. Це наразі основне.
Та загалом зазначу: щоб чогось досягти, потрібна наполегливість, важка праця і впертість. Усе інше йде за тобою далі».
Ці люди демонструють приклад того, як реалізувати ініціативу від ідеї до втілення і покроково досягти наміченого.
- Крок 1. Вони спершу чітко визначили свою мету.
- Крок 2. Вони наполегливо працювали, долаючи перешкоди.
- Крок 3. Вони сміливо приймали виклики сьогодення.
В результаті — користь отримують усі мешканці Городоччини.
