Історії трьох городоччан, що вирішили залишитися
Голова Верховної Ради Дмитро Разумков у березні цього року під час візиту на Хмельниччину зазначив, що сьогодні для нашої держави важливо, аби молодь залишалася в Україні. За словами голови Парламенту, саме вищі навчальні заклади формують основу, на якій базується майбутнє України.
Та от парадокс: закінчивши виші, все частіше молоді люди на свою маленьку батьківщину вже не повертаються. Кращої долі вони шукають у великих містах або ж взагалі за кордоном. Проте не всі.
Це історії лікаря, вчительки та тренера. Ці люди про переїзд в інше місто навіть і не мріють. Кожен з них віддано працює у своїй сфері, у своєму рідному місті.
Артем Сергійович Сисак
лікар Городоцької міської лікарні, 26 років.
Артем Сисак — молодий лікар-уролог. У Городоцькій лікарні він працює рік — від серпня минулого року. Щодня лікар доїжджає до роботи із села Мудриголови, де проживає із сім’єю.
А у Городок Артем вирішив повернутися тому, що прагне розвивати у Городоцькій лікарні ендоскопічні методи лікування хворих.
— До прикладу, у лікарнях обласного центру здебільшого виконують операції малоінвазивним ендоскопічним шляхом. Тобто – мінімальний розріз і за два-три дні пацієнт іде додому. Я багато практикувався в обласній лікарні і хочу такі оперативні втручання робити у Городоцькій лікарні, — зазначає лікар-уролог.
За словами Артема Сисака, здебільшого молоді лікарі вирішують залишатися у великих містах. Як наслідок – брак молодих кваліфікованих кадрів у районних лікарнях. Відповідно, немає кадрів – немає обладнання.
— Але чому ж наші люди мають їздити до обласного центру, щоб зробити, до прикладу, таку просту маніпуляцію, як видалення каменя із жовчного чи сечового міхура? – каже лікар. – Маючи необхідне обладнання, це можна робити у Городку.
До слова, наразі у Городоцькій лікарні вже наявне спеціальне обладнання для певних обстежень і скоро у молодого лікаря буде ще обладнання для ендоскопічних методів лікування.
А взагалі, Артем Сисак мріє про потужну медичну галузь у громаді. Впевнений, що медицина у Городку буде на високому рівні і Городоцька лікарня славитиметься на всю область не тільки потужним інноваційним обладнанням, а й високоякісною діагностикою та висококваліфікованими лікарями.
Оксана Олегівна Ямборко
вчителька англійської та німецької мови Городоцького ліцею №1, 25 років.
Оксана Олегівна вчителює п’ять років. У 2016 році здобула ступінь бакалавра у Кам’янець-Подільському національному університеті імені І. Огієнка. Після завершення навчання навіть не розглядала варіант залишитися проживати у великому місті.
Тож, отримавши диплом, повернулася у рідне містечко. Спершу викладала мови у Підлісноолексинецькій школі та Городоцькій школі №3. А потім повернулась у свою рідну школу (Городоцький ліцей №1) – вже освітянкою. І молоду вчительку не лякає невелика заробітна плата, бо з дитинства мріяла вчителювати.
— Хоча у нашій державі молодих вчителів не підтримують (до прикладу, щоб отримувати гідну заробітну плату, потрібні стаж і категорія), але з роками у мене буде все. Бо від роботи я отримую велике задоволення, — каже Оксана Олегівна.
Оксана Ямборко мешкає у Городку. Надалі планує розвиватися, навчатися, опановувати нові технології, щоб бути передовим освітянином, який завжди зможе гідно нести звання «Вчитель».
— Для мене рідне місто дуже дороге. Я люблю Городок і мрію побачити його розвиненим та успішним. Реформа освіти диктує нам чимало нововведень, і, сподіваюся, що всі вони будуть на користь. А ще дуже хотілося б, щоб у Городку після реформувань залишилися всі ліцеї - кожен із певним професійно-технічним напрямом.
Олександр Володимирович Гизлик
тренер з вільної боротьби СК «Епіцентр», 29 років.
Скільки себе пам’ятає, під час як навчання, так і подорожей – в Олександра Гизлика ніколи не виникала думка змінити місце свого проживання.
— Жодне інше місто, окрім Городка, не буде для мене рідним, — зазначає Олександр. — Ще під час навчання в університеті, коли я проживав у Хмельницькому, зрозумів, що велике місто — це не для мене.
Опанувавши професію тренера у 2013 році, Олександр пішов працювати у новозбудований в Городку спортивний комплекс «Епіцентр». І от уже сім років він тренує юних городоччан.
— Спершу моїм наставником був заслужений тренер України В’ячеслав Пантелєєв, у якого я особисто займався з шести років, — розповідає Олександр. — Працюючи поряд із ним, все більше відчуваю непереборне бажання вкласти максимум у молодих городоччан. Бо ж сьогодні діти, відверто кажучи, дуже кволі. Тому всі ці роки думки змінити місця проживання не виникало жодного разу. Потрібно виховувати наших дітей.
Разом із своїми вихованцями у СК «Епіцентр»
Відповідно, основним своїм завданням молодий тренер вважає підтримувати бажання молоді оздоровлюватися, а ще — виховати майбутніх чемпіонів.
— Наше місто не стоїть на місці. Поступово впроваджуються нові проєкти, які допоможуть реалізуватися молодому поколінню городоччан, — каже Олександр. — Тому я переконаний, що наші земляки на змаганнях і чемпіонатах ще не раз про себе заявлять. А ми будемо їх до цього підштовхувати.
Цих трьох городоччан об’єднує одне: вони прагнуть кожен у своїй сфері досягти найкращого результату. І хоча їм ще немає 30 років, та вони змогли знайти себе у рідному маленькому містечку Городок на Хмельниччині. Здобувши освіту у вищих навчальних закладах, вони повернулися додому.
Чому? Бо прагнуть бачити своє місто та громаду успішними.
