Дівчина у залі
Усі затамували подих в очікуванні. Здається, я чую, як б’ється її серце. На поле виходить тендітна дівчина. У білій сукні, з розпущеним довгим волоссям. Вона стає посередині, підносить мікрофон до губ. Глядачі із рукою на серці повертаються до прапора України, і лине «Ще не вмерла України…».
Дехто не витримує і переводить погляд із прапора на вокалістку. Я теж серед таких. Акапельно гімн України звучить із вуст Вікторії Літвінчук як молитва. Із самого серця, із найвіддаленішого куточка душі.
Це було 27 листопада 2021 року у Городку. Того дня на змаганнях за Суперкубок України-2021 з волейболу Вікторія вперше у своєму житті заспівала гімн України на публіку.
Фото: Домашній архів
Із чотирьох років
Свій творчий шлях Вікторія Літвінчук розпочала дуже рано — у чотири роки. У 5 років дівчинка вперше взяла участь у Всеукраїнському пісенному конкурсі «Стара фортеця» (м. Кам'янець-Подільський) і виборола перше місце.
Далі Віка стала дипломанткою міжнародного конкурсу «Слов'янський базар», володаркою Гран-прі міжнародного конкурсу «Чорноморські ігри».
Фото: detector.media
Пригадаймо лише міжнародний конкурс «Нова хвиля-2012» у м. Ялті, на якому Вікторія представляла Україну, або «Голос діти» у 2013 році, де пісня «Je suis malade» у виконанні Вікторії вразила навіть найкритичніших тренерів.
Та до цього дівчині довелося пройти тернистий шлях.
Переїзд
Тринадцять років тому життя маленької дівчинки, учениці 6 класу тодішньої Городоцької школи №4, вихованки Городоцького будинку дитячої творчості різко змінилося. У листопаді 2009 року вона разом із мамою переїхала до столиці.
— До сьогодні пам’ятаю те 30 листопада 2009 року, — каже Вікторія. — Я навчалась у школі, ходила на різноманітні гуртки... Були і сльози, і додому часто хотіла повернутися, бо не одразу мене сприйняли в новій школі. «Якась приїхала з провінції!» — казали однокласники. Тому, справді, було важко, але поступово я все-таки змогла завоювати авторитет, донині підтримую дружні стосунки з деякими однокласниками.
Дві освіти
Вікторія закінчила 9 класів вже у Києві — у Введенській гімназії — та вступила до Київського інституту музики імені Р. М. Глієра. Але з батьками вирішили, що потрібна ще одна вища освіта, не пов’язана із музикою.
— Отак і сталося, що я стала студенткою ще й Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту права.
Порадив мені стати юристом мій брат. Адже, як він тоді казав, я зможу захищати сама свої права, — розповідає Вікторія. — До речі, минулого року я вже й диплом магістра захистила за темою «Проблеми захисту авторських прав».
Та наразі від однієї думки, що потрібно сидіти на місці і працювати у сфері юриспруденції, мені стає лячно.
Фото: Домашній архів
Відтак, Вікторія досі навчається — здобуває ступінь магістра в академії музики імені Р. М. Глієра. А паралельно — працює, викладає вокал і пише пісні.
— Хоча я раніше казала, що ніколи в житті не викладатиму, а буду тільки на сцені співати, — всміхається дівчина. — Та тепер розумію, що у викладанні є своя магія. От зараз маю малесеньку ученицю — дівчинку, якій лише 3,5 рочки. І для мене її навчання — це виклик. Бо ж потрібно таку крихітку зацікавити і пояснити їй, як вчитися співати.
На сьогодні у Вікторії Сергіївни — 12 учнів. Більше навчати просто змоги немає. Бо ж ще працює вокалісткою у різних ресторанах у Києві, Одесі, виступає на корпоративах. Та головне – працює над своїми піснями.Фото: Домашній архів
Перша пісня
Перша авторська композиція Вікторії Літвінчук «FEELINGS» вийшла у 2020 році. Хоча, як розповідає артистка, пісня народилася ще у 2017.
А тепер, всміхається Віка, дуже багато друзів її все запитують про те, коли вона випустить свій альбом.
— Та я не хочу це зробити, аби зробити. Хочу, щоб мій альбом був якісним, стильним, де б відчувалося українське серце, — каже співачка. — І вважаю, що пісня — це як дитина, яка народжується всередині тебе і ти не можеш не дати їй життя. Тому я чекаю отого потоку. Хочу, щоб пісні лилися рікою. І хочу, щоб кожна з них була досконалою.
Поки що Вікторія шукає своє звучання у стилі, в якому працює. Як розповідає композиторка, найкомфортніше їй у стилі «поп».Фото: Домашній архів
— Тут я як риба у воді. І однозначно я — ліричний артист. Але шукаю в цьому стилі свої фішки, — каже Віка. — А саме зараз працюю над дуже важливою піснею у класній студії із продюсером Вадимом Лисицею. Він мені допомагає створити нову гарну пісню.
Два міста
Сьогодні Вікторії 23 і вона живе у двох містах: Києві та Одесі. І там, і там має роботу.
А натхнення композиторка черпає від краси природи, від тиші в горах, від шуму моря... Від моментів, коли все вдається. Від пісні, яка виходить такою, як вона чула її всередині себе. Від своїх учнів та їхній досягнень. Від аплодисментів стоячи.
— До речі, ніколи не забуду свій виступ минулого року на День незалежності у нас в Городку, — пригадує Вікторія. — Тоді ми разом співали і танцювали, і я бачила очі людей, яким було круто. Хочу бачити такі ж очі завжди, коли виконуватиму свої пісні. Я хочу, аби моєю музикою захоплювалися.
Тому Вікторія свою мрію перетворила у ціль. І зараз працює над власним сольним проєктом.
— Прагну зібрати класну команду, з якою йтиму вперед. Розумію, що для цього потрібен якісний матеріал — пісні. Як тільки я опрацюю свій проєкт — даватиму сольні концерти по Україні. І це не просто мрія, це — мета, над якою я працюю, — ділиться землячка.
Особисте
А про особисте Вікторія говорить неохоче. Переконана, що щастя любить тишу. Лише зазначає, що її серце наразі зайняте.
І зазначає, що неймовірно вдячна своїм батькам, які понад 10 років тому перевернули її життя і дали можливість розвиватися.
— Завдяки їм я зрозуміла, як важливо, щоб усі рідні та близькі люди були поруч. Тільки вони тебе надихають, тільки вони вселяють надію, віру у власні сили і щиро підтримують, — каже Вікторія.
Епілог
Вікторію Літвінчук на сцені подільського містечка Городок пам’ятають чимало городоччан. Навіть після того, як вона переїхала навчатися та проживати до Києва, все одно у рідному місті Віка часто виступає й досі. Традиційно щороку – на Різдво у храмі. А також на різних святах – День незалежності, День міста тощо.
22 серпня 2021 року. Вікторія виступає у Городку на святкуванні 30-річчя Дня Незалежності нашої держави.Фото: Городок.City
І вперше у своєму житті гімн своєї держави вона заспівала саме у рідному містечку.
— Державний гімн — це не просто пісня. Коли всі стоять з рукою на серці, здається, від хвилювання можна знепритомніти. Того дня я відчувала дуже сильне хвилювання. І той день став переломним у моєму житті. Відтоді, перед тим, як виходити на сцену виконувати будь-яку пісню — у моїй голові звучить гімн. І тепер я мрію про те, щоб заспівати гімн на арені НСК «Олімпійський» перед багатотисячною аудиторією українців, — каже талановита городоччанка.
