33 річниця виведення військ з Афганістану
Щороку історія все далі віддаляє нас від вогняних років Афганської війни, яка тривала десять років і принесла смерть тисячам українських родин. 15 лютого в Україні відзначається День вшанування учасників бойових дій на територіях інших держав та 33 річниця виведення військ з Афганістану. Саме 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю…
Солдати в Афганістані.Фото: Домашній архів Сергія Кохана із Городка Хмельницької області.
Сергій Кохан із Городка, що на Хмельниччині, пробув в Афганістані два роки і п’ять місяців.
— Так довго там був ще мій кум – він демобілізувався через місяць після мене, — розповідає афганець. – Напевно, із городоччан так довго там більше ніхто не був…
«Дійсно, так довго – більше ніхто», — зазначає голова Городоцької спілки ветеранів Афганістану Володимир Сайко, який напередодні відзначення чергової річниці виведення військ з Афганістану разом із нами попрямував у гості до афганця.
Зустріч побратимів
Сергій Кохан зустрічає нас на подвір’ї. Привітавшись із побратимом, афганець запрошує гостей до оселі.
Фото: Городок.Сity
Його дружина до нашого візиту приготувалася заздалегідь – ось уже й фотоальбом подає. А колишній солдат, присівши на диван, розповідає про свою військову службу.
— Призваний в армію я був 23 вересня 1983 року, — почав розповідь Сергій Михайлович. – Два тижні ми були в Ізяславі, далі воєнним ешелоном нас відправили до Ташкенту, звідти – у Семипалатинську область (Казахстан). Там ми пробули три місяці на карантині, потім — два тижні в наметах у місті Кушка (Туркменія), а тоді вертольотами дісталися до Кундуза (Афганістан). Як сьогодні пам’ятаю те 28 грудня 1983 року. Болото – в коліна. Глина… Рік ми жили в армійських наметах. А потім перейшли в «модулі» – побудоване тимчасове житло.
Додому – на похорон
Пану Сергію тоді було 18. За два роки і п’ять місяців Сергій Михайлович додому поїхав лише на десять днів – на похорон до батька. І то довелося пройти чимало перевірок.
— Треба було купу довідок зібрати, відповідь на запит отримати, чи точно у мене батько помер, бо багато солдатів, поїхавши у відпустку, вже не поверталися назад. Але, як казав мій командир, я із тих, хто в бою до кінця, — всміхається Сергій Кохан.
Дорога до війни.Фото: Домашній архів
Дружба життя
Та й не міг не повернутися Сергій Михайлович, бо в Афганістані на той час залишився його товариш.
— З Мішкою ми ще разом у хокей грали на ставку старого заводу, — розповідає афганець. – Потім разом нас призвали, разом направили до Афганістану, разом ми жили і проходили всю службу.
Тому навіть думки про те, що не повернуся, не було. Не міг я інакше.
Після служби в Афганістані солдати поріднилися: Михайло хрестив донечку Сергія.
Михайло Даць пліч-о-пліч із Сергієм Коханом пройшов війну в Афганістані.Фото: Домашній архів
Життя після війни
Додому Сергій Кохан повернувся 6 грудня. Через два роки одружився і у шлюбі з дружиною проживає вже майже 35 років. Хоча, як пригадує Валентина Володимирівна, війна ще довго була між ними.
— Всяке бувало, що буду казати... Бували такі дні, що треба було розвертатися та йти. Весь час – нерви, зриви… Воював постійно, — всміхається пані Валентина. – Той, хто має вдома колишнього солдата, мене зрозуміє…. Як казала моя свекруха, за перші п’ять-сім років спільного життя мені треба було пам’ятник поставити.
Але з роками минуло. Сьогодні мій Сергій – найкращий чоловік у світі – турботливий та уважний. Його обожнюють онучки – дівчатка-двійнятка. Він нас усіх – мене, доньку, зятя та онучок навчив на лижах кататися. Ми подолали той складний період…
Сергій Кохан разом із дружиною Валентиною.Фото: Домашній архів
Єднає спілка
Усіх воїнів Афганістану об’єднує спілка. До речі, вперше афганці Городоччини зібралися у 1988 році. Тоді їх було 115.
Сьогодні у спілці 83 ветерани, із них 54 проживають у Городоцькій громаді.
— Ми щороку збираємося у цей день, — розповідає Володимир Сайко, голова Городоцької спілки ветеранів Афганістану. – Вклоняємося перед пам’ятником воїнам-інтернаціоналістам, що у Городку. Також відвідуємо могили загиблих афганців-городоччан, їхніх батьків та їдемо у село Куманів на поминальну службу, яку править теж колишній афганець – сьогодні отець Олександр.
Вшановуючи пам'ять Івана Кириченка, який загинув на війні в Афганістані.Фото: Городок.Сity
Оскільки із самого початку війни на Сході України тисячі афганців та ветеранів інших війн добровільно виступили на захист рідної землі від російських загарбників, афганці Городоччини вклоняються і перед пам’ятником учасників АТО.
— Відзначення цієї дати свідчить про глибоку повагу українського суспільства до людей, яким довелося в мирні повоєнні роки виконувати нелегкий інтернаціональний обов’язок у «гарячих точках» та сьогодні стояти на захисті кордонів нашої держави, — резюмував Володимир Сайко.
Згідно зі статистикою, в Афганістані загинули 4 тисячі українців. 72 українських воїни зникли безвісти. Майже 3 тисячі матерів втратили своїх синів, півтисячі жінок стали вдовами, 711 дітей – сиротами.
