Приїхали у Городок до друзів і стали родичами. Історія війни сім'ї з Ірпеня

Анна Бузанова з чоловіком та маленькими дітками тиждень жила у ванній кімнаті під звуки вибухів. Аби у разі влучання ракети у дім, ніхто не поранився, під час повітряних тривог вони накривалася матрацами... Тривоги були часто, адже їхнє містечко Ірпінь, що на Київщині, орки бомбили з першого дня повномасштабної війни.

Ванна кімната у якій жила сім'я.

Про сигнал тривоги Бузанових повідомляв мобільний додаток, бо сирени у місті не працювали. Згодом зник і зв'язок, але до того часу молода сім’я встигла виїхати. З другої спроби.

— Виїхати з Ірпеня нам вдалося з другої спроби. Першого разу ми змушені були повернутися додому через обстріли. 5 березня нам уже вдалося. Приїхавши у Городок, я дуже хвилювалася через те, що наш синочок був ще не охрещений, — розповідає Анна.

Відтак, малюка батьки охрестили в одному з храмів Городка, а друзі, в яких зупинилася сім’я, стали для них кумами

Стала волонтером

У Городку Анна часу не гає. Без діла молода мама сидіти не звикла, тому, погодувавши малечу, йде волонтерити у соціальний магазин вживаного одягу, який вже місяць працює у Городку.

Спершу у магазині сім’я Бузанових брала необхідні речі для діток, адже ті швидко ростуть, а з дому батьки взяли лише найнеобхідніше. Побачивши, що у магазині багато речей, які працівники не встигають сортувати, Анна вирішила допомогти. Каже, волонтерити буде поки не поїде додому.

Повернутись додому

— Нам уже дуже хочеться повернутися додому. Старший синочок проситься у свою кімнату. Але наразі цивільним повертатися в Ірпінь не дозволяють, бо там працюють фахівці і волонтери, а комендантські години тривають по три-чотири дні. Тож поки що ми тут, — каже волонтерка, яка, на відміну від багатьох інших українців, принаймні, має куди повернутися.

— Хоча, навіть якби наш будинок розграбували, порівняно з тим, як росіяни мордували людей, усі ці матеріальні речі здаються нічим… — із сумом підкреслила мешканка вже звільненого від окупантів Ірпеня.

Обов’язково переможемо

Як розповіла Анна, війна її дуже змінила. І головне тепер, вважає жінка, жити сумлінно та завжди допомагати тим, хто поруч.

Вкотре переконуюсь, що треба бути ще людянішими, ніж ви є зараз. А ще жити сьогоднішнім днем, не залишати нічого на потім. Носити улюблені речі, зустрічатись із друзями та частіше їздити до батьків, — зазначає Анна Бузанова

Але це зовсім не означає, що не треба будувати плани і мріяти про щось у майбутньому, — додає Анна. Це означає, що треба вірити у Бога, вірити в себе та в свою країну! Бо ми обов’язково переможемо і станемо ще сильнішими.

Цей матеріал «Приїхали у Городок до друзів і стали родичами. Історія війни сім'ї з Ірпеня» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Читайте також: «Якесь дежавю…». У Городку працює кардіолог з Донецька, якому довелося вдруге втікати від війни

Читайте також: Війна, яка нищить та об’єднує: історії вимушених переселенців, які волонтерять у Городку