Війна очима дітей. Розповідь маленького харків’янина, який втік від війни на Городоччину

Сьогодні він ганяє по футбольному полі м’яч, спілкується з друзями та насолоджується сонячною весняною погодою. Каже, інколи навіть забуває, що в країні війна. Хоча, ще два місяці тому ховався від обстрілів у гаражі та здригався від кожного звуку.

Зараз хлопчик живе у хрещеної мами в селі Лісоводи, що на Хмельниччині. Про війну йому нагадують лише звуки сирен. Та на них 12-річний Діма Здоровик вже не реагує.

Перші звуки війни

До російсько-української війни він з мамою жив у Харкові, практично у центральній частині міста. Хлопчик, як і його однолітки, ходив до школи та грав у футбол. А потім — спокійне дитинство хлопчини вкрала війна. Як згадує Діма, той день, коли вона розпочалася, назавжди закарбувався у його пам’яті. Він добре пам’ятає, як 24 лютого його вперше розбудив не будильник, а звук вибухів.

Два дні у гаражі

Спершу Діма почав обдзвонювати всіх своїх друзів та рідних, але ніхто не відповідав. Мережі були перевантажені, тому додзвонитися до когось було майже нереально. Швидко зібравши тривожну валізку, він з мамою сховався у гаражі. Там вони пробули два дні.

З нами ще був мій друг та його мати. У гаражі було дуже холодно, але там ми відчували хоча б якусь безпеку, бо у квартирі було ще страшніше.Туди ми ходили лише поїсти та взяти теплий одяг, — пригадує Діма

Потім він з мамою поїхав до дідуся, який жив в іншій частині міста. Думали, що на день-два, але прожили там тиждень.

— Дуже страшно було у перші дні війни, — зізнається хлопчик. — Згодом я адаптувався та звик до нового життя. Та коли у місті стало зовсім нестерпно, ми вирішили переїхати на західну Україну до моєї хрещеної.

Харківська ОДА після ракетного удару Фото: rbc.ua

Втеча від війни і життя в іншій реальності

Коли Діма із мамою виїжджали, Харків сильно бомбили. Як розповів Городок.City хлопчик, на вокзалі було дуже багато людей та військових. Українські військові допомагали евакуюватися з міста.

— Приїхавши сюди, на Хмельниччину, ми наче потрапили в іншу реальність. Я почав дистанційно навчатися та знайшов нових друзів. А ще, щоб відволіктися, продовжив займатися своєю улюбленою справою — граю у футбол.

Фото: Городок.City

Тепер про війну хлопчику нагадують лише сирени. Та їх він ігнорує.

— Лячно мені було лише у Хмельницькому. Пам’ятаю, як ми з мамою поїхали туди скупитися, і пролунав сигнал тривоги. Всі навколо почали метушитися та кудись бігти, а сирена звучала так голосно, що я злякався, — зауважує хлопчик.

Найзаповітніша мрія

У Лісоводах, як розповідає Діма, йому добре, але повернутися додому вже дуже хоче. Каже, зараз це його найзаповітніша мрія і він має надію, що вона скоро здійсниться.

До слова, на Харківщині й досі тривають бої. За інформацією Харківської міської ради, в обласному центрі знищено майже 3 тисячі будівель, що вже не підлягають ремонту. Як повідомляють в аналітичному інтернет-виданні ZAXID.NET, декілька днів тому наші військові пішли в контрнаступ на Харківському напрямку і їм вже вдалося відбити в окупантів декілька населених пунктів. Вікна прогнозують, що зупинити наступ ЗСУ, ймовірно, окупантам не вдасться навіть з підкріпленням.

Цей матеріал «Війна очима дітей. Розповідь маленького харків’янина, який втік від війни на Городоччину» опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.

Читайте також: Війна змусила його вмить подорослішати: розповідь 11-класника, який жив у зоні бойових дій

Читайте також: Втекти, щоб повернутися: історія українських вірмен з міст-героїв України