«Гради» на городі та далека дорога з Лиману. Історія багатодітної сім’ї, яка втекла із пекла

Знайомство

Невеличкий будинок у селі Іванківці, що на Сатанівщині. На порозі мене зустрічає худорлява жінка на ім’я Неля. Дивлячись на неї, важко повірити у те, що це мати шістьох дітей. Вона запрошує мене у дім, де вже вишикувалися у ряд її малята. Вони чемно вітаються та потискують мені руку. Я ж намагаюся бути уважною, щоб запам’ятати ім’я кожного і кожної.

Фото: Городок.CityАвтор: Маріанна Шкаврон

Познайомившись майже з усіма членами сім’ї Коваленків, бо ще двох старших дівчаток не було вдома, заходжу у кімнату звичайної сільської хатини. І мені одразу пригадалося дитинство: літні канікули у дідуся Генріха та аромат свіжоспеченого хліба, який ми із сестрами, ще гарячим, мастили смальцем та їли із зеленою цибулею... «Оце були часи!» — подумала я і відчула на собі погляд чотирьох неймовірно «прикольних» дітлахів. Зрозумівши, що занурюватися у спогади не час, я всілася зручно на дерев’яну табуретку та почала слухати історію багатодітної сім’ї, якій пощастило виїхати ще до окупації їхнього рідного села Ставки, що на Лиманщині.

До і після

— До війни ми жили звичним життям. Сміялися і плакали. Мріяли і поволі втілювали мрії у реальність. І кожен із нас займався улюбленою справою: я виховувала дітей, моя найстарша донечка Ксенія — співала і танцювала, Даринка, Улянка та Іванко — займалися дзюдо, а наймолодші — Савелій з Вірою — бешкетували, — всміхаючись, каже пані Неля.

Її діти на навчання їздили у Лиман. Там мали друзів і там відвідували різні гуртки. А потім у їхнє мирне життя увірвалася війна. Вже вдруге. Та, як зазначає жінка, у 2014 році не було так лячно, як цього разу.

Ще у перші дні повномасштабного вторгнення було відносно спокійно. Та з кожним днем ситуація погіршувалась, — пригадує багатодітна мати, міцно обіймаючи свою 3-річну Віру

У їхньому городі стояла техніка Збройних Сил України. З неї військові били "Градами" по орках. А потім йшли зустрічні постріли. Щоб дітей трішки відволікти від воєнних реалій, мати грала з ними у школу.

Окупація села та далека дорога у невідомість

У тому ж селі також проживала її мати та старша сестра із сім’єю. «Якщо виїжджати, то всім разом» — вирішили вони і подалися на Хмельниччину, де проживав брат шваґра пані Нелі. Потім було два дні важкої дороги у невідомість. «Що буде далі?» — постійно подумки запитувала себе багатодітна мати, але відповіді на своє запитання не мала.

Приїхавши, сім’я зупинилася в одному із запропонованих будинків. Умови там були далеко не такі, як у них вдома, але після важкої дороги сил уже не було шукати щось краще. Тим паче, вони були переконані, що це — не надовго, і що за декілька тижнів зможуть повернутися додому. Їхні сподівання були марними.

Вже наприкінці травня у селі Ставки, яке розташоване за 8 км від Лиману, точилися жорстокі бої. Росіяни гатили по ньому з артилерії та з танків. ЗСУ намагалися стримувати наступ, та через перевагу ворожої сили були змушені відійти від Ставків, і село опинилося під повним контролем орків.

— У це було важко повірити. Росіяни там знищили практично усе. Із понад 100 будинків неушкоджених залишилося лише декілька. У мене також пів хати немає, у будинку сестри зруйнований дах та вибиті вікна. Більш-менш вцілів будинок лише у нашої мами, — розповідає Неля Коваленко, а тим часом її діти почали пригадувати своє мирне минуле. Вони емоційно розповідали мені про свої іграшки, домашніх улюбленців, яких довелося залишити вдома, та ігри, в які вони грали у своїй рідній хатинці.

Найбільш балакучим був 8-річний Іванко. Він час від часу коментував слова мами і так по-дитячому хвалився своїми успіхами у дзюдо. Казав, що навіть має нагороду за друге місце у якомусь із турнірів.

Улянка, Савелій та Іванко Фото: Городок.City

Потім я перевела свій погляд на малого Савелія, і він погодився мені заспівати пісню «Червона калина». Коли він співав, у мене на очах були сльози. «Ось це справжній патріот України», — подумала я та продовжила слухати розповідь пані Нелі.

Нове життя

— У мене було таке відчуття, ніби я у рідне село приїхала. Наче нікуди й не виїжджала... Не було такого, типу: «Панаєхалі тут». На моє здивування, всі до нас гарно ставилися. З часом моїй мамі запропонували будинок по сусідству. Сестра ж знайшла роботу у Хмельницькому і переїхала туди. А я з дітьми вирішила залишилась у селі Іванківці. Тут і зимуватимемо. А далі — буде видно... Поки що я живу одним днем, — відмічає жінка, розповідаючи про своє життя на Сатанівщині та про те, як їхню сім’ю прийняли місцеві мешканці.

І поки ми спілкувалися, додому повернулися її старші донечки — Ксенія і Даринка. Ксенія мала серйозний погляд та була відкритою до спілкування. Говорила про війну, про свої далекі спогади, ще з 2014 року, про дистанційне навчання, про вибір майбутньої професії. Виявляється, дівчина хоче бути лікаркою-стоматологинею. Хоча сама стоматологів дуже боїться. Розповідала Ксенія і про свій переїзд у село Іванківці.

— Спершу я думала, що це буде найжахливіше літо у моєму житті. Вважала, що весь час сидітиму вдома, бо всі мої друзі пороз’їжджалися по світу, а тут я нікого не знала. Та, на щастя, так не трапилося. З часом я познайомилася з місцевими мешканцями і потоваришувала з ними. Крім цього, я продовжую спілкуватися зі своїми друзями з Лиману. Зараз я мрію лише про одне: день, коли ми знову зберемося всією компанією у вільній Україні та розмовлятимемо до ранку про все на світі, — зітхаючи, говорить 15-літня дівчина.

Та жінка вірить, що все минеться, і її донька знову посміхатиметься. А поки намагається зробити все, щоб її діти були у безпеці і почувалися добре. З першим завданням вона впоралася, а ось на друге потрібен час. Рани так швидко не загояться. Але мої герої вірять, що у них, як і у сотень тисяч інших українців, які опинилися в подібній ситуації, все буде добре.

Читайте також: «Можна загинути в середині». Що допомогло дівчині, яка пережила окупацію, знайдіть себе у Городку

Читайте також: «Живу від дзвінка до дзвінка». Про тихий подвиг дружини військового Алли Сорокопуд із Іванковець

Читайте також: Інформаційний фронт: як молода вчителька із Сатанова дає відсіч ворогу