Заради сина і батьків
Харків — українське прикордонне місто, мешканців якого запевняли у тому, що війни не слід боятися. Однак, з першого дня війни і до сьогодні, Харків потерпає від ворожих обстрілів. Ольга — одна з тих, хто через війну вимушено покинула свій дім, роботу, звичне життя.
Ми не знали, куди нам їхати
Будучи медсестрою, Ольга 25 років свого життя віддала людям. І з перших днів війни вона зрозуміла, що перед нею стоїть непростий вибір — залишатися в місті, виконуючи свій професійний обов’язок, чи рятувати сім’ю.
— Я медик, я розуміла, що моя допомога є потрібною, що я маю допомагати хворим і пораненим, — розповідає жінка. — Але я сама виховую сина і мої батьки, на жаль, мають слабке здоров’я, тому відповідальність за їх життя лежить на мені.
Протримавшись у місті, яке ворог планував дуже швидко захопити, до 4 березня, Ольга з батьками, сином та молодшим братом вирішили поїхати з Харкова.
— Взявши тільки найнеобхідніше, ми покидали речі у стареньку машину та поїхали, — пригадує Ольга. — Проїхавши Кропивницький та Умань, ми доїхали до Хмельницького. Ми не знали, куди нам їхати далі… Ночувати нам не було де…
Неочікувана допомога
Син Ольги Владислав знайшов в Інтернеті інформацію про те, що відома українська телеведуча Леся Нікітюк у Хмельницькому допомагає переселенцям.
— Господь Бог послав нам у дорозі цю людину, — розповідає Ольга. — Ми зателефонували за вказаним номером і нам розповіли, як дістатися до транзитного пункту для «переселенців», яку облаштували Леся і її помічники. Там нам запропонували зупинитися на три дні, надали місце для ночівлі та забезпечили харчуванням.
Знаходячись у тимчасовому прихистку, родина розуміла, що треба вирішувати, як бути далі. На допомогу прийшли працівники благодійного фонду «Карітас». Крім гуманітарної підтримки, Ользі та її близьким надали інформацію про місця масового розселення на Хмельниччині.
Прихисток
— Ми дізналися, що на Сатанівщині приймають внутрішньо переміщених осіб і поселяють у школі, — пригадує харків’янка. — Для мене це було важливо, бо мій син навчався в одинадцятому класі і йому необхідно було завершити навчання.
Ольга Перець.
Приїхавши до села, Ольга та її сім’я побачили, що на них вже чекали: класні кімнати в школі облаштовані для поселення, налагоджено харчування, місцева влада допомагала вирішувати всі нагальні питання.
— Та головне те, що мій син зміг продовжити навчання, — говорить Ольга.
Гарні новини у важкий час
Ольга зазначає, що її сина Владислава дуже тепло прийняв клас. Хлопець завершив навчання, отримавши атестат про повну середню освіту.
— Радію, що через війну він не залишився без такого важливого свята, як «Останній дзвоник», — розповідає Ольга. — Я дуже пишаюся своїм сином. Він не тільки гідно завершив навчальний рік, але й вступив до вишу.
Тепер Владислав — студент Хмельницького національного університету. Навчається на факультеті «Економіка і аналітика бізнесу».
Що далі?
Плануючи майбутнє, Ольга впевнена, що після перемоги обов’язково повернеться додому, до рідного Харкова.
— Як тільки стане можливим повернутися, я і мої батьки поїдемо. А мій син, людина цього молодого покоління, повинен залишитися тут, завершити навчання та долучитися до відновлення та розбудови нашої України, — розповідає Ольга. — Головне, щоб батьки були живі і здорові. Будемо триматися і перемога буде за нами!
