Життя після депортації
Під час відступу з Херсонщини російські загарбники зруйнували інфраструктуру міста та прилеглих районів. Щоб пережити зиму, люди, які мужньо дочекалися визволення, змушені покидати свої домівки через постійні обстріли, відсутність води, газу та електроенергії. Частина херсонців знайшла прихисток на Сатанівщині в селі Бубнівка. Наша історія про херсонця Ролана.
Перша втрата Батьківщини
Ролан — кримський татарин, чиї предки пережили депортацію 1944 року. Радянська влада вислала його батьків в Узбекистан, де в далечині від рідної землі і народився Ролан. Коли він підріс, його батьки спробували повернутися додому, але найближчим місцем до рідного дому, в якому їм дозволили оселитися, стало смт Антонівка на Херсонщині.
— Хоч Самарканд і вважається місцем мого народження, моєю Батьківщиною є Україна, Херсон, — розповідає Ролан.
Новий дім
Все своє життя Ролан провів на Херсонщині. Там він закінчив школу з поглибленим вивченням французької мови. Там займався з батьками фермерською справою. Родина Ролана вирощувала в теплицях розсаду та овочі. Чоловік повністю присвятив своє життя родинному бізнесу.
Ролан приїхав до Бубнівки з Херсонщини.Фото: Городок.City
— Хотів міцно стояти на ногах перед тим, як створити сім’ю, — розповідає Ролан. — Потім батьки померли і фермерство стало забирати ще більше часу. А тут ще й війна почалася. Так я і залишився сам…
Залишався до останнього
Антонівка — це селище настільки близьке до Херсону, що за 10 хвилин на маршрутці з нього можна дістатися обласного центру. Як відомо, російські окупанти і зараз не припиняють його обстрілювати.
— Я не думав, що доведеться залишити свій дім, — говорить Ролан. — Хоча мене і попереджали знайомі, що буде «гаряче». Але я виріс в цьому домі, там жили мої батьки, я все життя працював, щоб мати свою справу… Це єдине, що в мене є в цьому житті. Як це було залишити напризволяще? Якщо я втрачу свій будинок і теплиці, я стану людиною без нічого.
Кілька разів від близьких вибухів скло вилітало з вікон будинку Ролана. Чоловік терпляче все лагодив, затягував плівкою. Але з кожним разом ситуація погіршувалася.
— Тримався до останнього, — розповідає Ролан. — Та одного дня «прилетіло» так близько, що вже не скло, а самі шибки повилітали, двері зірвало… І я подумав, що настав час їхати, бо в будь-який момент я можу загинути або стати калікою, ще й самотньою…
Відсутність комунікацій, світла, води, газу, також підштовхнули Ролана залишити свій дім.
Пошук тимчасового прихистку
Спочатку Ролан подався до Херсону. Кілька днів він провів у наметі «пункту незламності».
— Влада потурбувалася про тих, кому не було де ночувати. Все було дуже охайно і чисто — ліжка, білизна… Але це був намет. Під час вибухів нам доводилося швидко лягати на підлогу, —розповідає Ролан. — Через кілька днів військові сказали, що залишатися надалі стає все небезпечніше і треба виїжджати з міста.
Прийшовши на залізничний вокзал, Ролан побачив, що там формують евакуаційні рейси. Йому запропонували вибір — Київ чи Хмельницький. Він обрав Хмельницький.
Бубнівка
На Сатанівщині херсонців поселили у приміщені школи в селі Бубнівка. Ролан був вражений гостинністю і добрим ставленням місцевих мешканців.
— Я не очікував такого дбайливого ставлення, — розповідає чоловік. — Особливо поварихи, які нас годують. Вони опікують нас із батьківською турботою.
Новий друг
Як і всюди зараз — у прихистку часто немає світла та зв’язку. Тому спілкування — це те, що рятує і допомагає. Ролан мешкає в одній кімнаті з молодим чоловіком Анатолієм. Анатолій також з Херсонщини. Чоловіки потоваришували і стали справжніми друзями.
Повернення
Ролан вважає себе оптимістом і вірить у скору перемогу України.
— Як тільки стане можливим, я повернуся додому, — говорить він. — Дуже сподіваюся на те що це станеться вже цієї весни. І я молюся, щоб мій будинок і земля дочекалися мене.
