Життєвий шлях маріупольця
У місті Маріуполь, яке сьогодні практично вщент знищене росіянами, 32 роки тому народився Сергій Єрофєєв. І хоча у ті роки любов до християнських цінностей суперечила колишній радянській владі, але, попри це, у сім років Сергійко почав читати Святе Письмо, а вже в одинадцять відчув покликання та вирішив стати священником.
Сьогодні він — монах Ордену Отців Паулінів та адміністратор храму Ясногірської Пресвятої Діви Марії — Матері Церкви, що у Сатанові.
У храмі Ясногірської Пресвятої Діви Марії — Матері ЦерквиФото: Городок.City
Далі — про шлях до священства українця зі Сходу та про війну, яка зруйнувала місто його дитинства.
Важке рішення
Сергій виїхав з Маріуполя ще 15 липня 2010 року, одразу після того, як виконав батькову волю — вивчився на кухаря.
Тоді батько думав, що під час навчання син забуде про свою мрію стати священником, а згодом одружиться, створить сім’ю та подарує онуків. Однак юнак не зрадив своєму покликанню і все ж зробив те, до чого прагнула його душа.
Будучи хлопчиком, маріуполець ходив паралельно до двох церков — православної та римо-католицької. Так тривало три роки, аж поки йому священники та віряни не почали робити зауваження. Тоді Сергій зрозумів, що настав час зробити вибір. І він його зробив.
— Я збагнув, що більше розвиваюся у католицькій Церкві, тому вирішив стати саме католицьким священником, — пригадує уродженець Маріуполя.
З того часу хлопець почав цікавитися західним богослов’ям і морально готувався до життя в семінарії. Також він проходив курси польської мови, оскільки хотів навчатися у Польщі.
Нове життя
Далі був рік розпізнання свого покликання і ще шість років навчання у Краківській семінарії. Після висвячень українця призначили на служіння у Київську область. Там він впроваджував всі здобуті знання на практиці, багато молився і допомагав тим, хто був поряд.
— У Броварах я служив чотири роки — з 2017 по 2021. Туди ж переїхали мої батьки і живуть там досі. А брат із сім’єю залишився у Маріуполі, — відмічає священник.
У 2021 році отець переїхав на Хмельниччину і почав служити у Сатанові. Там його і застала повномасштабна війна, а з нею розпочався новий відлік часу.
Римо-католицький храм у СатановіФото: Городок.City
Війна
За чверть сьома. Священник нервово гортає стрічку новин, у якій практично з усіх куточків України люди повідомляють про те, що чують звуки вибухів. Особливо неспокійно стає на Сході України та на Київщині, де проживають батьки священника.
— Це був найважчий ранок у моєму житті. Мені навіть було важко молитися. Пам’ятаю, що тоді я відмінив усі Служби на доїзних парафіях, людей заохочував до молитви, а сам постійно моніторив новини і слідкував за ситуацією в країні, — пригадує отець Христофор (монаше ім’я).
На щастя, батьки монаха не постраждали від війни. А ось ситуація в Маріуполі, у якому досі проживають його рідні, друзі та знайомі, з кожним днем ставала все гіршою. Весь цей час священник з болем у серці спостерігав за тим, як росіяни нищать його рідне місто, руйнують усе те, що було таким близьким і знайомим: вулиці, парки, дитячі майданчики, дитсадки, школи, адміністративні будівлі та лікарні... Найбільше священнику закарбувався у пам’яті приліт у пологовий будинок та драмтеатр.
— Насправді драмтеатр був серцем Маріуполя. Маріупольці у ньому часто проводили своє дозвілля, збиралися там під час різних свят і насолоджувались мистецтвом. Сьогодні ж маріупольського драмтеатру більше не існує. Він, як і саме місто, став символом цієї війни, — відмітив священник.
Варто зазначити, що так звані «визволителі» знищили й батьківський будинок отця Христофора. Словом, вони зруйнували усе, що було дорогим для нього.
Такий вигляд сьогодні має батьківський будинок священника Фото: Архів о. Христофора
Але священника це не зламало, а зробило ще сильнішим, утвердило його у вірі і зміцнило довіру до Господа. Сьогодні він переконаний, що Бог — це справедливий суддя, який за добро винагороджує, а за зло — карає.
— Всевишній кожному воздасть по заслугах. Про це я практично щодня кажу вірянам під час проповідей і прошу їх гідно пройти складний період нашої історії і не ставати подібними до наших ворогів, — зауважує священник.
