Пів століття Валентини Олійник
Валентині Олійник — 68 років, з них 50 років вона пропрацювала у Городоцькому районному суді. Пригадує, що спочатку було важко, бо історію кожного та кожної жінка брала близько до серця. Та з часом зрозуміла, що життя складається з позитивних і негативних моментів і є люди, які справді заслуговують на покарання.
Про Валентину Олійник я дізналася місяць тому. Її колеги задзвонили у редакцію та попросили мене 4 липня завітати до суду на урочистість.
Колектив Городоцького районного суду
Я заходжу у приміщення Городоцького районного суду. Повертаю у кабінет праворуч, сідаю на стільчик біля вікна і чекаю на свою героїню. За хвилину до кабінету заходить невеличкого зросту жінка із короткою завивкою та легким макіяжем. Побачивши камеру, вона трішки ніяковіє. Та й взагалі не в захваті від того, що їй приділяють стільки уваги.
— А як же інакше, — каже її колега Ірина Москаленко. — Ви — жива легенда, яка може дати фору будь-якій молодій людині з вищою освітою.
Ще хвилина вмовлянь і Валентина Євгенівна погоджується розповісти нам свою історію життя. Як виявляється, вона не має не те що юридичної освіти, а взагалі не навчалася у жодному виші. Та попри це до сьогодні професійно та відповідально виконує свою роботу.
Нездійснена мрія
Родом жінка із села Лісогірка. Там пройшло її безтурботне дитинство, коли вона каталася на велосипеді, робила усілякі збитки та пила своє улюблене домашнє молоко зі свіжоспеченим хлібом з варенням.
— У дитинстві я була худою бешкетницею. Гралася здебільшого з хлопчиками, бо дівчаток на вулиці майже не було. І можна сказати, що мене з сестрою виховала бабуся, бо батьки постійно були на роботі, — пригадує Валентина Олійник.
Закінчивши восьмирічну школу, вона переїхала до Городка та продовжила навчання у першому ліцеї, який тоді ще був гімназією. Після школи Валентина планувала вступити у педагогічний виш, щоб потім працювати вчителькою. Але доля вирішила інакше.
— У дев’ятому класі я важко захворіла. Школу звісно закінчила, а ось на навчання мати не відпустила. Через декілька місяців мені запропонували роботу. І так розпочалася моя історія, пов’язана з судом, у який я прийшла працювати тимчасово, а залишилася на пів століття, — всміхається городоччанка.
Валентина Олійник у своєму кабінеті Фото: Городок.City
Робота у суді
8 січня 1973 року Валентина Олійник вперше переступила поріг суду. Тоді він був розташований у центральній частині міста. Маленька тендітна дівчина стала секретарем судового засідання. Працювала з суворим та дуже вимогливим суддею, якого часом боялася. Але згодом звикла до роботи, потоваришувала з колегами та більше не уявляла свого життя в іншій сфері діяльності.
— Через декілька місяців мене звільнили. Не тому, що я не справлялася зі своїми обов’язками, а тому, що до роботи із лікарняного повернулася жінка, на чиє місце я прийшла. І тоді мені довелося влаштуватися на іншу роботу. Декілька місяців працювала касиром. Та невдовзі у суді з'явилася вакансія. І я знову повернулася, — всміхається Валентина Євгенівна.
Певний час пані Валентина працювала діловодом, а у 1982 році стала секретарем судового засідання. Відтак брала участь у судових засіданнях у Городку й у виїзних засіданнях у Сатанові.
Цікавий досвід
Спілкування з людьми та життя у постійному русі приносило городоччанці задоволення. Звісно, були різні випадки, але вони лише загартовували її та формували характер.
— Я досі пам’ятаю свою першу поїздку до в’язниці, де я мала зустріч з ув'язненим. Я зайшла в приміщення, мене обшукали та завели у маленьку кімнатку. Навпроти сів чоловік. Я з ним розмовляла сам на сам. Звісно, була кнопка сигналізації й при необхідності я могла нею скористатися, але все одно було страшно. Дивлячись в очі чоловіка, що сидів навпроти, серце йшло в п’яти. Я намагалася не показувати свій страх, а коли завершила розмову і вийшла на вулицю, то нарешті видихнула з полегшенням. Потім такі розмови були для мене звичною справою, але перший раз запам’ятався на все життя, — відмічає жінка.
Фото: Городок.City
У 2003 Валентина Олійник почала працювати секретарем суду по справах про адміністративні правопорушення. І пропрацювала на цій посаді до пенсії. У 2010 вона пішла на заслужений відпочинок, та відпочивала аж два місяці. Опісля знову повернулася на улюблену роботу діловодом і працює на цій посаді до сьогодні. Як зазначає, за 50 років, що вона у суді, змінилося 13 суддів та п’ять голів суду, а вона й далі ходить коридорами установи, яка стала для неї другою домівкою.
— Скільки часу ще так триватиме — не знаю, бо, щиро кажучи, я вже втомилася і думаю про відпочинок, — говорить городоччанка. Хоча колектив її відпускати не хоче. Голова суду Інна Федорук зазначає, що пані Валентина, не дивлячись на свій поважний вік, чудово справляється зі своїми обов’язками та є гарним прикладом для молодих людей, які лише розпочинають свій шлях у судовій системі.
— Ми маємо надію, що Валентина Євгенівна з нами ще попрацює. Бо такі людини зараз — «на вагу золота». Вона старанно працює і дає слушні поради колегам, а коли у когось з нас день народження, то завжди приносить оберемок квітів, — відмічає керівниця апарату Городоцького суду Ірина Москаленко.
Квіти — це хобі Валентини Олійник. Ним вона займається у вільний від роботи час. Зараз її квітник має вигляд справжнього ботанічного саду, а на підвіконні у власному кабінеті в суді стоїть скромний букет ромашок.
