Непоправна втрата
Війна забрала життя ще одного городоччанина. 2 серпня, під час виконання бойового завдання на Донеччині, загинув житель села Варівці Микола Івасюк. Він був заступником командира бойової машини однієї з військових частин Збройних сил України. Додому «на щиті» воїн повернувся 7 серпня. Односельці та односелиці його зустрічали навколішках із соняшниками у руках.
Фото: Городок.City
Відлуння війни
Серпневий прохолодний ранок. З неба час від часу падають краплі дощу. Порожні вулиці села встелені соняшниками. Видніється охайна хатинка, у якій жив Микола Івасюк зі своєю сім’єю. Вздовж дороги стоять зажурені родичі, друзі, колеги та сусіди полеглого воїна, а з його будинку чутно крик матері. Вона прощається із сином, ледь притомна, через закриту домовину.
— Боже, чому? Сину, куди ти йдеш? Я ж більше тебе не побачу! — вигукує в розпачі жінка.
Ще мить у рідній домівці й воїн рушає у свою останню подорож. Над його домовиною військові розгорнули синьо-жовтий стяг. Звучить Гімн України. Люди не стримують сліз. Пригадуючи свого Героя, вони зазначають, що він був «людиною з великої букви».
— Працьовитий, відповідальний і дуже старанний. У нього були золоті руки. Він і в механіці розумівся, і в столярці, і в будівництві. Йому завжди все вдавалося, — каже товариш військового Анатолій Кулеша.
Колишній керівник ТОВ «Варовецьке» Леонід Лук’янов розповідає, що Микола Івасюк з юних літ працював у колгоспі. Був керівником тракторної бригади, комбайнером та механіком.
— Останнім часом працював у сусідньому селі Доброгорща. Туди він їздив велосипедом. А потім пішов на війну, — каже Леонід Лук’янов.
— Микола був добровольцем. Він тричі ходив до військкомату, щоб його забрали на фронт. Був свідомий того, що може повернутися «на щиті». Але це його не зупиняло. Він продав пасіку та у березні цього року пішов захищати Батьківщину. Більше ми його не бачили. Шкода, що так склалося. Нам дуже не вистачатиме нашого Колі, — зі слізьми говорить сусідка полеглого Героя Людмила Жила.
Останній шлях воїна
Похоронна процесія у супроводі патрульної поліції рушає до церкви. Попереду ідуть військові, які несуть хрест, хоругви та фотографію з зображенням загиблого. Городоччани тримають у руках оберемки живих квітів, зокрема троянди, які так подобалися Миколі Івасюку. За автомобілем, що везе домовину з тілом Героя, крокують його рідні.
Дорогу до церкви люди встеляють квітами, здебільшого соняшниками, та навколішках віддають шану воїну.
У церкві дає волю почуттям і батько полеглого Героя. Сидячи на лавці біля труни, він свариться на сина за те, що той так рано пішов із життя.
Потім священники проголошують екуменічну молитву. Опісля відважного воїна ховають на кладовищі біля церкви під звук військового салюту. Тепер кожен, хто приходитиме до храму, бачитиме державний стяг, що замайорів над могилою Миколи Івасюка, життя якого обірвалося на 46-му році життя. У нього залишилися дружина, троє дітей, онуки, батьки та брат.
