Мій час
Перші сонячні проміння потрапляють у її спальню. Жінка розплющує очі й, всміхаючись, підходить до вікна, щоб зустріти світанок. Вона обожнює ці незабутні хвилини. Кожен ранок для неї — особливий.
На плиті доварюється кава. Олена робить кілька ковтків ароматного напою, виходить на вулицю і сідає на свого двоколісного «товариша». Попереду — кількакілометровий маршрут.
Олені Маринчук подобаються ранкові прогулянкиФото: facebook.com
Так починається теплий осінній ранок у директорки Лісоводського будинку-інтернату для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю Олени Маринчук, яка з обласного центру переїхала у село, щоб турбуватися про літніх та немічних людей.
Історія городоччанки
Щира посмішка та вишукані манери. Вона заходить у коридор будинку-інтернату й чує у слід: «Наша красуня Юріївна прийшла». Так її називає дідусь, який живе тут вже багато років.
— Він мені створює настрій, — всміхаючись, каже жінка. — Навіть якщо у мене кепський день, побачивши його, на душі теплішає.
Цей особливий заклад Олена Маринчук очолила понад десять років тому. До цього вона працювала у Департаменті соціального захисту Хмельницької облдержадміністрації.Фото: Городок.City
Нове життя
Переїхавши у село, жінка оселилася у старенькій сільській хатинці й почала активно працювати. Вона робила все для того, щоб мешканці та мешканки будинку-інтернату почувалися у чужих стінах, як вдома. Так у сільському закладі зароджувалися нові традиції — спільні свята, різні конкурси та концерти.
— Ми організовуємо для людей активний спосіб відпочинку, щоб вони постійно були в русі. Також розповідаємо їм новини, вчимо користуватися гаджетами та соціальними мережами й займаємося творчістю. Це їх заспокоює, — розповідає керівниця будинку-інтернату.
Аби покращити матеріально-технічну базу будинку й зробити у ньому ремонт, Олена Маринчук налагодила співпрацю із благодійними фондами, місцевими підприємцями та аграріями. Тому за декілька років Лісоводський будинок-інтернат перетворився на затишне місце, мешканці якого доглянуті та захищені.
— Для них дуже важливо бути впевненим у завтрашньому дні, — відмічає городоччанка, для якої кожен мешканець та мешканка будинку-інтернату — окремий всесвіт. — Насправді за ці роки вони стали для мене другою родиною.
Олена МаринчукФото: Городок.City
За лаштунками
Поза межами будинку-інтернату Олена Маринчук — турботлива мати. Джерело її енергії — син, який надає їй крила, або нагадує про те, що вони у неї є.
— Я проводжу багато часу з родиною. Ми разом подорожуємо, організовуємо сімейні свята і робимо один одному приємні сюрпризи, — ділиться Олена Маринчук.
А на роботі Олена Маринчук — business woman. Наразі у Лісоводському будинку-інтернаті проживає 60 осіб, з яких 21 людина приїхала із прифронтових регіонів.
Війна
— Коли розпочалася повномасштабна війна, ми розгорнули додаткові місця у будинку і приймали людей, які тікали від обстрілів, — каже Олена Маринчук.
Олена Маринчук зустрічає внутрішньо переміщених осіб у Хмельницькому
Пригадуючи той страшний лютий 2022 року, жінка не стримує сліз. Історії українців, які приїздили у Лісоводи на початку війни, назавжди закарбувалися у її пам’яті. Порожні погляди, невпевнені кроки та розпач вона бачила щодня.
— У мене складалося враження, що ті люди втекли із пекла. Тому тут, у тиловій громаді, я намагаюся створити для них рай, — відмічає жінка.
Вона із колегами часто організовує різні заходи, запрошує до будинку-інтернату творчих городоччан, щоб підбадьорити своїх підопічних.
До Лісоводського будинку-інтернату прийшли колядники
А щоб старенькі мали чим займатися, залучає їх до волонтерської діяльності. Зокрема, плетіння маскувальних сіток.
Долучається до волонтерської діяльності й колектив будинку-інтернату. Минулого року вони долучилися до збору коштів на автомобіль, який поїхав на передову.
— Таким чином ми наближаємо перемогу і віримо, що вона обов’язково буде і що ті зміни, які відбулися із нами та нашою країною після 24 лютого 2022 року, підуть на користь. Наша Україна сильна й обов’язково вистоїть, — переконана Олена Маринчук.
Мрії
Зараз вона мріє про зимовий сад у будинку-інтернаті — щоб там було багато зелені та комфортних зон для відпочинку. Сьогодні це не на часі, але від мрій жінка відмовлятися не звикла. Та й під час війни одна із них здійснилася. Вона нарешті стала депутаткою Городоцької місцевої ради й тепер робитиме усе для того, щоб соціальна сфера діяльності у її громаді була на високому рівні.
Олена Маринчук у день отримання мандату Фото: Городок.City
