Подружжя педагогів
Олена — городоччанка з династії педагогів. Її бабуся, мати та старша сестра — вчительки математики. Тому над вибором професії дівчина й не задумувалася, бо з дитинства знала, що стане педагогинею. На відміну від юнака із Кам’янець-Подільського району Миколи, який мріяв про професію юриста, та став вчителем історії.
Сьогодні Олена та Микола — подружжя Асташенків і обоє очолюють навчальні заклади. В інтерв’ю для Городок.City вони розповіли про шлях до керівних посад та про проєкти, які їм вдалося реалізувати й над якими вони наразі працюють.
Історія молодого подружжя
Навчалася Олена у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті, так само як і Микола. Обоє кажуть, що роки навчання – це найтепліші й найприємніші їхні спогади.
— Під час навчання ми познайомилися. І через декілька років одружилися. Олена тоді була на третьому курсі, а я на четвертому. Згодом ми переїхали у Пільний Олексинець. Моя дружина почала працювати у своїй рідній школі. Я ж на велосипеді їздив у село Жищинці, де займався з дітьми фізичною культурою та мав декілька годин історії, — пригадує Микола Асташенко.
Подружжя Асташенків в інститутіФото: Сімейний архів
Через рік у подружжя народився син. І Миколі довелося поїхати на заробітки, щоб забезпечити сім’ю всім необхідним.
— Це були важкі 90-ті роки. Зарплату тоді видавали продуктами. Грошей ні в кого не було, та й на полицях магазинів було порожньо. Тож ми прийняли важке для нашої родини рішення, — пригадує Олена.
Дев’ять років поза освітою
Працював Микола у багатьох країнах Європи дев’ять років. Коли приїжджав у відпустку, намагався проводити якомога більше часу з сім’єю та брати активну участь у вихованні сина. Але розумів, що втрачений час неможливо компенсувати. Тому у 2013 році він повернувся додому. Придбав помешкання у Городку і продовжив займатися улюбленою справою.
— Сім’я довго не може жити дистанційно. І синові потрібен батько. Тому Микола повернувся. Я в той час вже працювала у дитячому садку «Берізка», що у Городку, а йому запропонували очолити Жищинецький ліцей, — пригадує Олена.
Досвід керівництва школою Миколи Асташенка
На новій посаді пан Микола відразу взявся за ремонт. За допомогою інвесторів йому вдалося замінити всі вікна та двері у ліцеї. Потім, спільно з колегами, відремонтував учительську, а посередині кабінету поставив великий круглий стіл, який зробив власноруч — щоб кожен учитель та кожна учителька мали свій комфортний куточок.
— Я робив так, щоб було зручно. Щоб люди мали де працювати та де відпочивати, — каже директор.
Микола АсташенкоФото: zychynschool
Сьогодні більшість із того, що є у Жищинецькому ліцеї, відремонтовано руками Миколи Асташенка. Його там часто можна побачити в робочій формі та з різними інструментами у руках.
— Одного разу до нас у школу прийшла жінка та запитала, чи може вона порозмовляти із директором. «Я вас слухаю», — сказав я тоді, спускаючись із драбини у спецодязі. Вона була здивована, що директор особисто щось ремонтує. А для мене це — звична справа. Поки діти у школі, я ходжу в костюмі, потім переодягаюся в зручний одяг і щось майструю, — всміхається очільник ліцею.
Зараз у планах чоловіка — зробити в укритті вбиральні, створити у ліцеї кімнату психологічного розвантаження та належно підготуватися до завершального етапу освітньої реформи.
— Нам пощастило, бо у нас є велике підвальне приміщення, яке вдалося відремонтував ще до початку повномасштабної війни. Там я планував зробити кабінети трудового навчання. Але, на жаль, сьогодні це приміщення використовується не за призначенням, — каже Микола Асташенко.
Мета, яку освітянин поставив собі у 2013 році, частково досягнута: його ліцей конкурентоспроможний і дітей у ньому не меншає.
За роки роботи йому вдалося не лише осучаснити навчальний заклад, а й сформувати сильний педагогічний колектив та реалізувати чимало освітніх проєктів. Під час війни родина ліцею активно займається волонтерською діяльністю. Що тижні у школі проводиться благодійний ярмарок. В планах — зібрати кошти на дрон для захисників та захисниць.
Досвід керівництва школою Олени Асташенко
Олена Асташенко стала керівницею освітнього закладу шість років тому. У 2017 році вона очолила Городоцьку початкову школу. І так само як її чоловік, розпочала свою роботу із капітального ремонту.
Беручи приклад з директорки дитсадка «Берізка» Надії Сапоговської, якій вдалося відремонтувати приміщення дошкільного закладу коштом народного депутата, Олена Асташенко також звернулася до нього по допомогу. І він не відмовив.
Олена АсташенкоФото: facebook
— Я вважаю, що діти, які переходять із комфортного дитячого садочка у школу, не повинні відчувати дискомфорту через неналежні умови. Початок шкільного життя має запам’ятатися дітям як радісна подія. Але навряд чи вони раділи, коли переступали поріг старого приміщення. Педагогічний склад у школі був і залишився сильний, а для того, щоб створити комфортні умови для навчання, довелося чимало попрацювати, — переконана директорка школи.
14 червня 2017 року до навчального закладу прийшли кваліфіковані будівельники, які почали ремонтувати приміщення і в середині, і ззовні, та ще й облаштовували подвір'я. 1 вересня 2018 року школярики не впізнали своєї школи. І хоча ремонт був ще не завершений, їхньої радості не було меж.
Ремонт у Городоцькій початковій школі тривав до січня 2019 року.Фото: Городок.City
— Це був дуже плідний, але важкий рік. Тоді й стартувала реформа Нової української школи. Нововведень було чимало, але у співпраці з батьками ми все подолали, — каже освітянка.
Досягнувши першої поставленої мети, Олена Асташенко почала думати над розвитком школи. Вона хотіла, щоб навчальний заклад був унікальним у громаді й надавав якісні освітні послуги своїм учням та ученицям. Тому перша і єдина у громаді почала впроваджувати у початковій школі проєкт «Інтелект України». Його особливість — у посиленій освітній програмі.
— Тож тепер наші юні городоччани та городоччанки можуть навчатися або за програмою «Нової української школи», або за програмою «Інтелект України». Такого вибору немає в жодній школі Городоцької громади, — відмічає освітянка.
Нещодавно учням та ученицям школи вдалося зібрати кошти на дрони для захисників та захисницьФото: Городок.City
Наразі вона з дітьми активно займається волонтерством, розвивається у проєктній діяльності й спільно з однією з італійських шкіл планує реалізувати міжнародний проєкт. Його мета — обмін досвідом між країнами.
— Ймовірно, що наші учні та учениці в рамках реалізації проєкту зможуть поїхати на екскурсію до Італії. На жаль, через війну італійські діти до нас не приїдуть, але, думаю, що ми їм зможемо докладно розповісти про свою культуру та традиції, — каже освітянка.
Життя освітян за лаштунками
В інтерв'ю для Городок.City Олена та Микола Асташенки розповіли, що керівні посади лише зміцнили їхні стосунки – вони спільно вирішують побутові справи та обмінюються професійним досвідом.
— Насправді, я не уявляю свого чоловіка в іншій професії. І, як на мене, дуже добре, коли подружжя займається однією справою. В нас сімейний тандем, який йде на користь як мені, так і моєму чоловіку, — каже пані Олена.
— Ми розуміємо одне одного з пів слова. Разом працюємо і разом відпочиваємо. В чомусь я переймаю досвід своєї дружини, а в чомусь вона мій. І це прекрасно, — всміхається чоловік.
Вдома подружжя намагається відкласти роботу на потім і приділити час своїй сім’ї. Хоча за горнятками чаю часто обговорюють освітянські новини. Втім запевняють, що вміють ставити межі між роботою й особистим життям.
— Я вважаю, що працювати потрібно на результат. Але не плутати роботу з особистим життям. Бо робота — це явище тимчасове. І колись наші посади обійматиме хтось інший чи інша. А сім’я — це назавжди. І це те, що надає нам крила, — наголошує Олена Асташенко.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
