Інтерв’ю із військовими
Йде третій рік нашої боротьби із російською навалою. Третій рік жаху, болю та надії. Ми вкотре сподіваємося, що наступний Новий рік будемо зустрічати вже під мирним небом. Та битва за нашу державу продовжується.
У День захисників та захисниць України наша команда зробила підбірку великих інтерв’ю із нашими героями, які продовжують боротьбу, а також з тими, хто наразі перебуває у тилу. Історії мужніх та безстрашних воїнів, котрі незважаючи ні на що, пішли боронити свою державу, свій дім, свої сім’ї. Саме завдяки їм ми живі.
Валентин Ясінський
Фото: Городок.Сity
І розпочнемо ми з відеоінтерв’ю. Перший військовий, з яким нам вдалось поспілкуватись на камеру був Валентин Ясінський. Валентину — 26 років, до початку повномасштабного вторгнення він був семінаристом. Та з початку війни пішов на фронт разом із братами боронити країну. На жаль, один з його братів – Віталій загинув на фронті. Про свій шлях на війні, про біль втрати та мирне життя – у нашому наступному інтерв’ю.
Тимофій Мединський
Фото: Тимофій Мединський
Ще один військовий із Городоччини з цікавим позивним – «Султан». Як зазначає Тимофій, його побратими нагородили його таким позивним через те, що у нього в сім’ї лише одні дівчата. Про бої із «вагнером», реабілітацію після поранення та нові обов’язки дивіться далі.
Андрій Михайлов
Фото: Городок.Сity
Він із дитинства мріяв стати військовим. Пройшов шлях від АТО і до сьогоднішньої навали. Людина, яка не лише воює, а і волонтерить. Про пережите на війні, колаборантів та те, як люди зустрічають ЗСУ на звільнених територіях — у нашому інтерв’ю із Андрієм Михайловим.
Валентин Кочмар
Фото: Валентин Кочмар
Мінометник Валентин Кочмар також служить у ЗСУ із 2014 року. І саме з того часу він боронить кордони нашої Вітчизни. Коли він відвойовував Київщину, на нього чекало важке випробування — звільнити сина з окупованої на той час Бородянки. Як це було, яку мрію має військовий, після війни — читайте у наступній статті.
Віктор Фандира
Військовий родом із Сатанівщини. Він бажав одразу ж піти на фронт, та, як зазначає сам воїн, «був ще не час». Лише у вересні 2022 року йому прийшла повістка і він відправився на передову. Воював на Харківщині та на Бахмутському напрямку. На жаль, восени цього року підірвався на міні та втратив обидві ноги. Про незламність духу та подальші мрії — у публікації Маріанни Шкаврон.
Святослав Легкий
Ще один приклад мужності та незламності. Городоччанин Святослав Легкий – доброволець із 2014 року. Неодноразово був поранений, та постійно повертався до своїх побратимів. Воював на Луганщині та Херсонщині, де в жовтні минулого року отримав важке поранення. Та незважаючи на це, планує повернутись до війська після реабілітації.
Оновлено 01.10.2024 р.
