На своєму місці
Марина Журавель — єдина жінка в секторі патрульного реагування відділу поліцейської діяльності у місті Городок. За сім років роботи у патрульній службі не розчарувалася у виборі професії і не планує її змінювати. Про це і багато іншого Марина Журавель розповіла в інтерв’ю Городок.City.
Марино, чому саме патрульна служба? Це був свідомий вибір чи збіг обставин?
— Я планувала стати юристкою. Після закінчення Городоцької гімназії, вступила у виш на юридичний факультет. Та коли отримала диплом юриста, вирішила спробувати себе у поліції. Успішно склала заліки й пройшла співбесіду. Це було сім років тому і на той час вакансії були лише в патрульній службі. Спочатку я працювала у Дунаївцях, звідти пішла в декрет, а коли вийшла з відпустки, ми з родиною переїхали до Городка. Так що дійсно у секторі патрульного реагування поліції я опинилася через збіг обставин. Але наразі відчуваю, що я — на своєму місці. Багато дівчат, які проходили зі мною навчання на патрульну, вже перевелися в інші, більш спокійні підрозділи. А я вирішила залишитися. Мені подобається те, що я маю можливість допомагати людям.
Як це — бути єдиною жінкою-патрульною у Городку?
— Можливо, порівняно з чоловіками, я маю меншу фізичну силу, але в певних моментах те, що я жінка, надає більше переваги. Наприклад, за законом лише жінка-поліцейська може проводити огляд жінки. Взагалі, я працюю в хорошому колективі. З колегами в мене добрі стосунки, ми можемо покластися одне на одного. Це не залежить від статі.
— У спілкуванні поліцейських і громадян не стать має значення, а взаємна повага. Хоча бувають випадки, коли водії-порушники менш агресивно реагують на мене, ніж на моїх колег чоловіків. Але від початку повномасштабної війни ситуацій на вулицях та дорогах, в які ми мали б втручатися, стало значно менше. А от кількість викликів щодо домашнього насильства виросла у кілька разів. Часто це пов’язано з тим, що коли людина, яка несла військову службу, повертається додому, то ні родина, ні наше суспільство не готові приймати її такою, якою вона стала.
Марина Журавель.
— Війна змінює людину, травмує. І коли ми з напарником виїжджаємо саме на такі виклики, то те, що ми різної статі, нам допомагає. Бо найчастіше конфліктні ситуації виникають саме між чоловіками і жінками. І для того, щоб зрозуміти, що сталося і як допомогти, треба встановити контакт і з постраждалим/постраждалою, і з кривдником або кривдницею. І ось тоді стать представника поліції дуже важлива.
— Комусь легше спілкуватися з жінкою, комусь із чоловіком… Найчастіше від домашнього насильства потерпають саме жінки і їм легше відкритися іншій жінці. Але буває і навпаки, коли жінки ображають чоловіків… Та це буває дуже рідко.
Чи є які-небудь виклики або перешкоди, з якими Ви стикаєтеся у своїй професійній діяльності?
— Майже за сім років служби я не стикалася з такими ситуаціями. Я добре орієнтуюся в тому, що і як маю робити. У разі потреби мої колеги завжди готові прийти на допомогу, з керівництвом також завжди знаходила спільну мову. Хоча на початку служби у керівництва були певні побоювання чи витримаю я фізично таке навантаження — нічні чергування, майже всю зміну в русі, в автомобілі. Але, як бачите, все добре. Єдине, в чому мені було важко, то це наново призвичаїтися до нічних чергувань після декретної відпустки. Було тривожно залишати доньку. Але я з цим впоралася.
Які особисті якості вважаєте найважливішими для успішного виконання обов'язків поліціянтки?
— Я вважаю, що найважливіше — це справедливість. Треба адекватно і здорово оцінити ситуацію і далі діяти відповідно до Закону. Це головне. А для патрульних — ще й вміння працювати в парі, мати спільні погляди, моральні цінності.
Чи є якісь історії або випадки з Вашої кар'єри, які Вам особливо запам'яталися?
— Найбільше запам’ятовуються випадки, коли змогла допомогти людям. Наприклад, коли знаходяться ті, хто зникли, живими та неушкодженими. Пам’ятаю випадок, коли у Дунаївцях зникла дитина 3-4 років. Пішла з дому і не повернулася. Спочатку батьки самотужки її шукали, потім звернулися до поліції. А виявилося, що весь цей час дитина ховалася вдома під столом та спостерігала, як дорослі її шукають. Тоді все закінчилося добре. Про це приємно згадати.
Що б Ви порадили іншим жінкам, які можуть розглядати кар'єру в поліції у Городку чи у правоохоронній галузі взагалі?
26 лютого завдяки допомозі місцевого жителя вдалося знайти 84-річну мешканку Лісоводського будинку-інтернату для громадян похилого віку, яка вийшла на прогулянку та не повернулась.Фото: Facebook
— Якщо є бажання служити в поліції, треба обов’язково спробувати. Звільнитися і займатися чимось іншим можна завжди. Тобто головне — бажання. Ми живемо у ХХІ столітті, йдемо вперед і можемо користуватися тими правами і свободами, які жінки вже вибороли для себе.
Дізнатися більше про роботу Марини Журавель у секторі патрульного реагування відділу поліцейської діяльності у місті Городок, можна переглянувши сюжет.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу.
