Знову в строю
Одна із трьох мрій Валентина Шатурського із села Лісогірка, який 22 місяці перебував у полоні, здійснилася. Після реабілітації і відпустки воїн повернувся до лав Збройних Сил України і став пілотом, оператором FPV-дронів.
Тепер городоччанин працює над реалізацією ще двох мрій — одну просить не розголошувати, а інша — прогулятися парком імені Гурова, що в Маріуполі.
У монолозі — історія воїна, який не здається, і якого не зламав полон.
Історія воїна
«У 2014 році мій батько став військовим, а у 2016 — я. Служив у розвідувальній роті на різних напрямках Донеччини. Вибір військової кар'єри був для мене свідомим і виваженим рішенням. Мені подобалося працювати в чоловічому колективі, і я захоплювався зброєю. Таке у мене на той час було уявлення про романтику...
Так було до 2019 року. Під час служби я зрозумів, що при виборі життєвого шляху не схибив. Мені подобалася моя робота і Донецька область. Тож я продовжив службу, але вже в іншій військовій частині, яка базувалася в Маріуполі. Там я планував придбати помешкання і створити сім’ю. Але, на жаль, усе склалося по-іншому...
Я підтримував тісний зв’язок із батьком, який служив у батальйоні «Донбас». 12 квітня 2019 року його не стало. Він загинув при виконанні бойового завдання. Ця втрата ще більше утвердила мене в рішенні знищувати ворогів. Я спробував себе в іншій професії, намагався стати снайпером, але зрозумів, що це не моє, і повернувся до розвідки.
Похований Валерій Шатурський, батько Валентина, у Маріуполі, де проживав з 2016 року.Фото: memorybook.org.ua
Коли розпочалася повномасштабна війна, я з побратимами був на позиціях — першій лінії у полях навпроти селища Старомихайлівка. Перші два тижні ми відбивали натиск ворога там, а потім вирушили на Маріупольський напрямок. 8 березня я привітав маму і тодішню дівчину з Міжнародним днем прав жінок і миру й вирушив із побратимами на Волноваський напрямок. Там ми зв’язалися з нашими силами й почали робити свою роботу. 12 березня я потрапив на ворожий блокпост і був узятий у полон.
22 місяці «відрядження»
Спочатку мене доправили до ізолятора тимчасового утримування в селищі Старобешеве, потім — до управління по боротьбі з організованою злочинністю в Донецьку. Я також побував у Донецькому СІЗО, 120-й виправній колонії в селищі Оленівка та четвертій виправній колонії в Горлівці. Згодом нас із побратимами вивезли на територію росії.
Там ми зазнавали систематичного побиття, психологічного тиску і були позбавлені будь-якої інформації. Деякі з наших намагалися чинити опір, але це лише призводило до ще більших знущань. Ми хитрощами знаходили способи зв’язатися з рідними. З п'яти листів, які я написав, один усе ж дійшов додому. Між собою ми говорили на філософські теми й мріяли про те, як продовжимо свою справу після звільнення.
31 січня 2024 року мене обміняли. У це було важко повірити, адже я був розвідником, а на моєму тілі — велика кількість татуювань, зокрема з українською символікою.
Їдучи в автобусі, я розумів, що мені потрібна велика кількість вітамінів, щоб швидко реабілітуватися і знову стати в стрій. На щастя, полон не відбив у мене бажання займатися улюбленою справою.
Ступивши на рідну землю, перше, що я зробив, — зателефонував матерям, дружинам, сестрам, дітям і друзям побратимів, які досі залишалися в полоні. Ми всі так робили. Ті, кого відпускали, запам'ятовували номери рідних побратимів, щоб передати добру звістку про них. Адже деяких на Батьківщині вже вважали загиблими.
Повернення до війська
Повернувшись, я зрозумів, що війна за два роки моєї відсутності видозмінилася та еволюціонувала. Вона стала більш технологічною. Тепер ключову роль відіграють не лише сила і вправність воїнів, а й новітні технології. Тож я вирішив опанувати нову професію — пілота, оператора FPV-дронів, бо сьогодні вона є передовою. Ще під час реабілітації й відпустки я не гаяв часу — вивчав доступну інформацію, щоб повернутися вже з певним багажем знань.
Зараз я служу в Часовому Яру у 56-й мотопіхотній бригаді у складі роти ударних безпілотних авіаційних комплексів (РУБАК). Тут я пройшов коротке навчання під пильним наглядом хлопців, які займаються польотами. Мені надали необхідну інформацію, техніку та спорядження для навчання, яке тривало два тижні. Після цього мене відправили стажистом до досвідченого пілота, щоб я набрався досвіду та почав виїжджати на позиції.
Наставник Валентина вчить його керувати дрономФото: Валентин Шатурський
У такому ритмі я працюю вже два місяці. Час від часу здійснюю вильоти, допомагаю як другий номер, споряджаю боєкомплект, стежу за технічним станом обладнання та поступово набираюся досвіду, щоб створити свій власний екіпаж.
Збір на автомобіль
Нещодавно ми з хлопцями оголосили збір на автомобіль. Він нам потрібен для того, щоб підвозити побратимам їжу, воду, боєкомплекти, спорядження та будівельні матеріали для укріплень. Один мій товариш відгукнувся на нашу потребу і дав нам під виплату своє авто. Його вартість — п’ять тисяч доларів. Спершу я думав, що буду віддавати їх із зарплати, але зрозумів, що це нереально, адже окрім автівки, нам постійно потрібні кошти на кабелі, ретранслятори, дрони та інші необхідні речі, якими нас держава забезпечує, але не в достатній кількості й не у відмінній якості.
Автомобіль, який планує придбати воїнФото: Валентин Шатурський
Нам не принципово купувати саме це авто. Ми погоджуємося віддати його і придбати якесь інше, якщо не вдасться назбирати необхідну суму. Головне, щоб це був справний позашляховик».
Як допомогти воїну
4731 2196 5323 8109 (Валентин Шатурський)
