Місце пам'яті
Старий напівзруйнований будинок у хуторі Червона Поляна, що на Сатанівеччині. Перед будинком росте кущ калини, а на ньому вітер розхитує червоно-чорний стяг.
Фото: Городок.City
На порозі мене зустрічає 85-річний дідусь Леонід Добровольський зі сріблястим волоссям та бородою. Він одягнений у теплу кольорову сорочку, рожеві спортивні штани, що трохи протерлись, і чорно-червону шапку з символом тризуба та написом «Майдан».
— Вітаю! Радий вас бачити, — говорить чоловік, усміхаючись, та запрошує мене у дім.
Фото: Городок.City
— Ось тут я живу, — каже він, показуючи на малесеньку кімнатку, що розміщена у правій частині дому, яка, вочевидь, колись була кухнею. Про це свідчить піч. Стіни кімнати обклеєні різними фотографіями та плакатами. На старому ліжку лежать зубчики часнику, на печі — недоїдені яблука, хліб, маленький лоток з яйцями та хаотично складений посуд.
— Це те, чим я харчуюся, — розповідає старець.
У будинку відчувається прохолода, яку підсилює вітер, що задуває крізь щілини між стінами та залишками стелі. Жодних комунікацій у будинку немає, проте це не турбує дідуся. Його мета – перетворити хатину, у якій колись жив батько полеглого воїна Любомира Поповича, на місце пам'яті. Він прагне, щоб це нагадувало перехожим про події на Майдані та війну.
Кімната-музейФото: Городок.City
— Мені цей дім нагадує Україну. Понівечену ворогами, напівзруйновану, але сильну і незламну, — стверджує пан Леонід і показує експозиції, які він створив у прихожій та залі.
Екскурсія
«24.02.2022». Ця дата написана червоною фарбою на плівці, що покриває вікно великої кімнати будинку. Під написом наклеєна фотографія зимового пейзажу. Вона символізує пору року, у якій розпочалося повномасштабне вторгнення. Праворуч від пейзажу — фотознімок скульптури «Батьківщина-мати» на схилі Дніпра, яка вважається символом жіночності і духовної сили українців.
На стіні кімнати висить портрет полеглого воїна Любомира Поповича, а під ним — плакат із зображенням жінки, яка проводжає свого чоловіка на війну.
— Також тут зображені воїни, які добровільно пішли захищати свою Батьківщину. Якби я був молодшим, то також був би зараз в лавах ЗСУ, але, на жаль, мене вже не приймають до війська, — зауважує дідусь.
На іншу стіну Леонід Добровольський прикріпив килим з зображенням воїна, доповнивши його камерою снайпера. На столі розмістив книжки з поезією про воїнів, волонтерів і перемогу, а також створив фотографії стели пам’яті полеглим Героям Сатанівеччини. Експозицію доповнили портрети князів і картини українських митців, що символізують перемогу України і її мирне та незалежне «завтра».
Експозиція подіям на Майдані
Ще одна експозиція, яку створив дідусь, присвячена подіям на Майдані. Вона розміщена при вході в його будинок.
— Події, які відбувалися на Майдані, я бачив на власні очі. Найкривавіші дні розстрілу на Інститутській назавжди закарбувалися у моїй пам’яті. Тоді уламок гранати влучив мені в голову під час сутичок силовиків і євромайданівців біля станції метро «Арсенальна». На щастя, я встиг добігти до площі, і на третьому поверсі Будинку профспілок мене прооперували, — згадує дідусь, показуючи шолом, у якому він відстоював європейські погляди українців.
У будинку також є імітована могила російського президента. Вона має моторошний вигляд, але в цьому й ідея пана Леоніда. Він вважає, що кінець життя людини, яка завдала стільки шкоди, має бути жахливим.
Імітована могилаФото: Городок.City
Історія Леоніда Добровольського
Леонід Добровольський народився в Могильові Подільському на Вінниччині. Освіту будівельника він здобував спершу у Чернівцях, потім — у Києві, де й залишився жити. Професійну діяльність розпочав на будівництві, а пізніше працював у технічному відділі «Київміськбуду» і кілька років — в Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона.
Приблизно 12 або 13 років тому він вперше відвідав Сатанівеччину, щоб лікуватися мінеральною водою від хвороби, спричиненої Чорнобильською катастрофою. Лікування виявилося успішним і дідусь відразу закохався в край з багатою історією, дивовижними пейзажами та архітектурними пам'ятками.
Нове життя
Минулого року Леонід вирішив кардинально змінити своє життя — він залишив столицю та оселився в маленькому хуторі, що складається всього з двох вулиць і кількох жилих будинків.
— Тут я відчуваю спокій та зв’язок із природою. Не чую повітряних тривог, які у Києві лунають по декілька разів на день і вибухів..., — каже киянин.
Тут він почав займатися городиною, хоча до цього часу ніколи не працював на землі. У вересні посадив картоплю, сидерати, пастернак, часник і жито й надіється, що йому вдасться зібрати урожай.
— Я не знаю, як вирощувати городину, тому експериментую і це мені приносить задоволення, — стверджує дідусь.
Коли йому стає сумно, він вирушає у подорож — до Сатанова, Городка, Хмельницького чи Києва. Мріє, як і більшість українців та українок, про перемогу і світле майбутнє своєї Батьківщини.
