Він обрав шлях — допомагати народу сусідньої держави. Історія польського священника Павла Станяшека

Священник-волонтер

Павло Станяшек — польський священник, настоятель римо-католицької парафії Святого Йоана-Хрестителя у місті Первомайськ Миколаївської області. Під час великої війни він став активним волонтером та одним з перших священнослужителів, які почали їздити на передову, аби підтримати українських захисників, серед яких і городоччани — брати Віталій та Валентин Ясінські. 5 грудня в День волонтера отець Павло завітав до Городка та розповів Городок.City, чому обрав шлях — допомагати українцям.

Початок

Павло Станяшек народився у Польщі у релігійній родині. Хлопчиком майбутній ксьондз прислужував у церкві. Це йому подобалося і навіть вдома маленький Павло грав «у священника», проводячи уявну службу.

Павло Станяшек пригадує, як мав гарну роботу, гідний дохід та плани на майбутнє світської людини. Та невдовзі у його житті настав переломний момент.

Свідомий вибір

Екзистенціальну кризу Павло Станяшек пережив після втрати свого батька. Смерть близької людини вразила чоловіка.

— Я був у такому розбалансованому стані та вчиняв зовсім нехарактерні для мене дії, все пішло «шкереберть», — розповідає священнослужитель. — До того ж померла ще одна людина, яка для мене, релігійної людини, була взірцем і опорою — Папа Римський Іван Павло II. І з одного боку це для мене стало ще однією втратою, з іншого — поштовхом до пошуку нового життєвого шляху. Я вирішив вступити до семінарії.

Отець Павло зазначає, що це було непростим рішенням. Але повністю усвідомленим.

— Я відчув, що саме шлях священника є «моєю дорогою», — говорить Павло Станяшек. — Мені подобається такий життєвий устрій і він допомагає мені тримати себе у гармонійному стані. Думаю, якби я тоді не змінив своє життя, доля б моя склалася плачевно.

Також свідомим вибором для отця Павла було рішення поїхати служити в Україну. А саме в Одеську область, яка вважається серед католицьких священників однією з «місійних сторін». Саме так називають регіони, які найбільше постраждали від радянської влади, коли та винищувала духовенство.

Поляк в Україні

Спочатку Павло Станяшек був помічником священника у невеликому прикордонному місті Роздільна.

З городоччанином Валентином Ясінським Павло Станяшек потоваришував у часи навчання Валентина у семінарії.

— Наближалися різдвяні свята, а в нашій парафії не було органіста. Мені порадили Валіка, — пригадує отець Павло. — Ми стали близькими друзями. І саме через дружбу з Валентином та його братом Віталієм, коли в Україні почалася велика війна, я став допомагати військовим.

Але не тільки захисникам допомагав та продовжує допомагати етнічний поляк, який тепер відчуває себе частково й українцем.

Війна. Волонтерство. Капеланство

Отець Павло Станяшек пам’ятає день повномасштабного вторгнення росії в Україну і почуття, які охопили мирних людей.

— На самоті люди відчували паніку і страх. Тому в перші ночі великої війни багато хто з них приходив ночувати в нашу парафію, я навіть не зачиняв дверей, — пригадує ксьондз. — Мої рідні в Польщі також хвилювалися за мене й закликали виїхати з України. Але я не хотів залишати тих, хто мені довірився. Навпаки, я хотів бути корисним і допомагати тим, хто постраждав від війни.

Спочатку отець Павло самостійно вивозив жінок з дітьми з України у Польщу, прилаштовував їх в родини поляків. Потім активно допомагав «переселенцям». Та коли його друзі, серед яких були й брати Ясінські, опинилися на фронті, він почав допомагати воїнам.

— До того моменту я ніколи не спілкувався з військовими. Я маю гарну освіту — у семінарії я вивчав і педагогіку, і психологію… Але як говорити з військовими я не знав, — розповідає Павло Станяшек. — Але ж самі хлопці тоді й підготували мене до так званого капеланства на волонтерських засадах.

Відвідавши раз українських воїнів на бойових позиціях, священник став часто їздити до них.

— Я побачив, наскільки воїни потребували підтримки, — пригадує священник-волонтер. — До мене приходили сповідатися ті, хто ніколи до того не робив цього. Згодом деякі командири частин пропонували мені офіційно стати при їхніх підрозділах капеланом. Але я маю польське громадянство і за законом не маю право бути капеланом в ЗСУ. Крім того, в мене є парафія, якою я опікуюся і на мені лежать обов’язки настоятеля. Я не хочу полишати вірян у Первомайську.

Отець Павло проводить службу.Фото: Facebook

Тож отець Павло Станяшек продовжує бути настоятелем римо-католицької парафії Івана-Павла II. Але це не заважає йому так само волонтерити. У священника з’явилося багато друзів серед українських капеланів і вони часто співпрацюють, підтримуючи захисників.

— І хоча я поляк, в Україні я почуваю себе на своєму місці, — говорить отець Павло. — Єдиний раз, коли мені здалося, що війна надломила мене і я ледве не поїхав звідси – коли загинув Віталій Ясінський. Але з Божою допомогою я пережив цю втрату і лише зміцнився у своєму рішенні – допомагати українцям. Що і роблю.

Читайте також: Ще декілька хвилин у рідній домівці і процесія рушає до храму. Прощання з Віталієм Ясінським

Читайте також: Чому захисники майже не говорять про війну. Історія городоччанина, який ховає біль за посмішкою